Глава 4.1.

За декілька днів до подій у пролозі.

Боря: «Я так хочу побачитись з тобою, Яна!»

Лише від одного текстового повідомлення мої щоки почервоніли, а серце шалено зателіпалося в грудях.

Боря: «Яна?»

«Я ж лише на один вечір у вашому місті, Яночко. Коли випаде інша нагода побачити одне одного?»

Своїми благаннями Боря добивав мою і без того розтрощену нервову систему.

Уже більше місяця ми переписуємося в одному додатку для знайомств.

Ох, нічого не маю проти таких знайомств… та я б ні за що на таке не погодилася! Однак… моя подруга, Сашка, власноруч створила мені сторінку, додала фотографій і — найголовніше — власноруч написала Борі!

Чесно кажучи, я була дуже здивована, що він взагалі відповів на її максимально дивну репліку для знайомства:

Сашка (через мою сторінку): "А не підскажете, де знайти місцезнаходження таких красенів?"

Мені хотілося покусати її за таку люту вульгарність! Проте Санечка лише глузувала з мене:

— Яна! — заливалася вона сміхом. — Додатки для знайомства — твій останній шанс. З твоїм татусем тобі по-іншому знайти хлопця не світить!

Я ж лише зітхала, бо, хоча й не мала ні бажання, ні потреби шукати хлопця — тато в мене, справді, далеко не подарунок…

Я вже закінчила перший курс, а він усе ще носиться зі мной, як із семирічною дитиною, окреслючи для мене «червоні лінії» і вимагаючи слідувати його суворим правилам.

Набридло!

Так хочеться розуміння! І свободи.

***

Хай там що, а Боря оцінив залицяння Саші — і відповів мені в той же вечір.

Маючи мізерний досвід спілкування з хлопцями — сусідські дворові друзі дитинства, телепні-однокласники й такі ж одногрупники — я дуже легко піддалася теплому та привабливому шарму Борі.

Він так вигідно виглядав на фоні вульгарних жартів та дивних неоднозначних натяків моїх знайомих хлопців. А ще… Боря — столичний парубок. Інтелігентний, розумний і чудовий співрозмовник.

Мені так цікаво з ним!

Я навіть почала думати: можливо, Боря і є той самий? Як знати?

Хай там що, а за місяць спілкування Боря писав мені щодня і був зацікавленим у наших відносинах.

Може, я і мало тямлю в цих любовних справах, але навіть я знаю, що регулярна увага хлопця — красномовніша за всі пусті теревені.

Боря: "Яна?"

«Ти не хочеш зі мною побачитися?»

«Я вже і в столицю тебе запрошував — ти відмовляєшся."

Ох, Боря-Боря… Звісно ж, я хочу! Та як сказати тобі?..

Боря: «Тепер я сам приїжджаю. Ось він я!»

«Приходь на вечірку. Там і побачимо одне одного нарешті.»

«Але ти й цього не готова зробити!»

«Може… я тобі взагалі не подобаюся, а, Яна? =(«

Ох, схоже на те, що, поки я борюся з власними страхами та почуттями, — Боря вже опустив руки через мою безнадійність!

Одна частини мене палко бажала запевнити Борю, що він мені дуже подобається! Однак інша — і вона виявилася сильнішою — була розгублена через його надмірну образливість.

Так, звичайно, моя поведінка виглядає його очимама дещо дивною… однак я ж маю на те причини!

Тому у відповідь Борі я так нічого й не написала…

Дивлюся на екран телефона з розумінням, що я ображаю своїм мовчанням хлопця, який мені дуже довподоби, але… Ну, що я йому скажу? Пробач, Борюнчику, у мене надміру суворий тато! Ну, і як таке написати?..

Проте Борис, на мій великий подив, не втратив надію і написав мені знову!

Боря: «Яна. Скажи мені тільки: ти хочеш зі мною побачитися чи ні?»

Та хочу я, дуже хочу!

Ледь не написала я у відчаї. Однак тато… Люди милі, та не відпустить він мене на вечірку! А до Гери Козленко — місцевого мажора й того ще дівчура — і поготів!

А вже ж компанія, яка в нього збирається — точно не така, до якої пристойній дівчині можна наближатися ближче, ніж на кілометр.

Сам мій одногрупник, Назар Кулаченко, чого вартий! Хуліган, плейбой та задирака. Не дає мені проходу в університеті… Уявлення не маю, як від нього відбиватися! Радію канікулам. А там – осінь! Все по новій…

Не буду таїти: я здивована, що мій хороший Бориско водиться з такими гультіпаками. Дуже здивована!

Навіть мій затьмарений закоханістю розум був здатний зрозуміти: Борис — не лідер думок.

Хай там як, а мені так хотілося вірити, що Борюнчик — достатньо сильний і не піддається згубному впливу хлопців-плейбоїв.

Про їх дружбу з Герою Козленко я довідалася лише вчора, коли Бориско емоційно написав мені: «Яночко, я їду у твоє місто! Уже післязавтра ввечері буду на вечірці мого друга!»