Глава 3.2.

Стаса я знаходжу у вітальні разом з матір’ю. Сидять собі як ні в чому не бувало, чай сьорбають! А я тут з розуму сходжу, на стіни вже деруся від розпачу!

– Як це розуміти?! – з ходу нападаю на брата.

Мама, як завжди при параді, бездоганно одягнена та готова хоч зараз підкорювати подіум, закочує очі та піднімає брову, дивлячись на мене.

– Ти що, одягненим скупався у басейні?! – справедливе зауваження після зливи з відра, але мені не до нього.

Буравлю своїм тяжким поглядом брата, а він ніяк не реагує, дивлячись на мене беземоційним роботом. Аж ніяк не прочитаєш, а що в нього на думці! Дивися собі та й думку гадай!

Стас такий же широкоплечий і високий як і я. Він вже отримав собі декілька сивих пасом на кучерявому каштановому волоссі. Не оминули його і дрібні зморшки біля очей. В цілому ж брат – ще парубок хоч куди! Тільки-от Стасу – зовсім не до “хоч куди”! Він живе роботою. І тільки нею єдиною. Ось так, як він її, – точно “ніхто не кохав”!

– Привіт, Ілля, – бездоганно рівним впевненим тоном вітається брат.

А я вже як той бик перед атакою на червону ганчірку! Тільки дим з вух не йде!

Нехай тільки малі хулігани сказали правду – тримайте мене семеро!

– Твої нащадки пожартували, що ти їх залишаєш тут, а сам летиш в Китай! – визвірююся на Стаса, ігноруючи його “привіт”.

– Радий, що ти вже знаєш.

Радий він! Як я радий – не описати!

– Завтра вранці вже відлітаю, – добиває мене Стас і я втрачаю контроль.

– Ти з розуму зійшов, Стас?! – горланю і махаю рукою в бік, не помічаючи як мамина улюблена ваза летить на підлогу та з гуркотом розбивається на крихітні уламки.

– Ілля! – мама ледь не підстрибує на канапі. – Від тебе проблем більше, ніж від дітей! – випалює вона і відразу ж кусає губу, зустрівшись з суворим поглядом Стаса. – Я хотіла сказати… наш Ілля – сам ще як та дитина! Лише клопіт від нього!

Мені мало, мало вази… Я хочу розтрощити ще щось! Розбити, понівичити – хоч якось випустити цю бурю з грудей…

Доки я озираюся навколо – на гуркіт від вази злітається пів будинку. Фаїна та Карина стоять за моєю спиною та напружено споглядають цю захоплюючу картину…

– Карино, негайно прибери уламки вази! – віддала Фаїна наказ тоном домоуправительки, відсилаючи покоївку з вітальні.

Сама ж кухарка нікуди не відправилася. Залишилася спостерігати, до чого ми дійдемо далі…

– Я залишив замісника в офісі, – чхав Стас на те, що в мені все кипить всередині, – і вже навішує на мене якісь обов’язки! – Однак я наполегливо прошу тебе з’являтися в офісі хоча б один раз в тиждень та перевіряти порядок справ. Буду тобі телефонувати та чекати твій звіт.

Дихаю надсадно, важко, випускаючи гаряче повітря з ніздрів, та міркую… куди ж ліпше заїхати братуні: між очей, в печінку чи під дих, м?

Ніколи не помічав в собі подібної жорстокості. От до чого доводять діти! Помилуйтеся!

– В честь чого діти залишаться тут?! – дивлюся на матір в надії, що хоч вона стане на мій бік.

Та де там! Це змова, натуральна змова! Вони хочуть моєї смерті!

– Може, ти нарешті подорослішаєш, – глузливим тоном говорить мама і розводить руками. – Вже свою сім’ю час заводити, а ти, ледацюга, не знайдеш собі, чим зайнятися!

– Чого б тобі самій не продемонструвати, мамо, яка користь від няньчення Стасових монстрів?

– Ілля! – горе-татусь раптово розправляє крила! 

Ти ба! Краще б з дітьми так час проводив, як мене повчає! Теж мені: батько року!

– Стас летить в Пекін, а я – в Прованс! Діти залишаються тут і крапка! – гримає мама, даючи мені зрозуміти, що легше буде самому кудись подітися, ніж вмовити її та Стаса забрати дітвору з собою!

– З якого боку я вам схожий на няньку? – ні на крапельку не вгамовуюсь я, а, здається, розпалююся з кожною миттю цією друнуватої розмови все більше та більше.

Брат-робот, швидко приборкавши бажання захищати своїх діточок, вже дивиться на мене звичним спокійним виразом, однак зараз на дні його карих очах присутня ледь помітна втома.

І, ні, мене це не розчулює! Не я створив собі на радість (чи біду – у випадку братка) аж четверо нащадків!

– Я, справді, не розумію твою проблему, Ілля! –  не на жарт заводиться мама.

Наш рід з давна славиться запальними натурами. Вже як розходимося – тримайте нас не те, що семеро, а й всі десятеро!

– Знайди няню, от і все, – глузливим тоном додає маман.

– Де я знайду няню за одну ніч?! – на відміну від мами, мене ця пропозиція не заспокоює аж ніяк.

– Ну, подумаєш, теж мені клопіт! – всміхається мама. – Побудеш з нашими чудесними дітками декілька діб – що з тобою станеться?

О, ну, це просто нестерпно! Неможливо! Говорю зі стіною, їй-Бо!

Махнувши рукою в бік матері і Стаса (а заодно і на можливість достукатися до їх здорового глузду), вилітаю з вітальні в коридор.