Розділ 15

Настя

— Отже, моя дружина тепер вміє грати в шахи? — дивується Саша за вечерею.

Він їсть приготований мною стейк, а я милуюсь ним. Скучила. Виявилось, що дуже сильно звикла вже до нього. Вивчаю кожну рисочку його обличчя. Розліт брів, рухи губ, теплий погляд.

— Хочеш партію? — питаю я.

— Звісно! Але граємо не просто так, а на інтерес! — він хитро посміхається, зазираючи мені в очі.

— Який такий інтерес? — я теж не можу стримати посмішки.

— Побачиш, як виграєш. Чи програєш, — продовжує чоловік. — До речі, Тамілу можна й на пенсію відправляти, готуєш ти просто божественно! — підбирає останні крихти з тарілки.

— Скажеш таке, — я трохи ніяковію від похвали. Звісно, я готую смачно. На мій скромний смак. А от Вадик за роки спільного життя встиг мене дістати своєю критикою.

Все більше переконуюсь, що моє життя з ним було схожим на пекло. Як я так стільки років прожила? Все було мов у тумані! Я ніби зачарована догоджала йому, намагалась бути хорошою. Бо мама переконувала, що Вадик гарна партія. Не п’є, любить мене.

Але його любов виявилась якоюсь кособокою. Неправильною. З Сашею я зрозуміла, що бувають й інші чоловіки. Мені все складніше опиратися тому тяжінню, що між нами виникає. Коли Саша дивиться мені в очі, здається, що у мене земля з-під ніг пливе. Хочеться просто впасти в його обійми і нарешті дізнатися про те, як ці “інші чоловіки” поводяться в ліжку.

Зрештою, я маю право на щастя. Я так довго тягнула Вадика. Оплачувала його забаганки, підтримувала, чекала, коли він розкрутиться. Але у відповідь отримувала лише купу образ. І виглядаю я жахливо, і готую несмачно, і господиня погана. Тепер наше спілкування взагалі обмежилось вимаганням з мене грошей.

А Саша дивиться на мене з захватом. Здається, отримує задоволення від свого одруженого статусу.

— Зараз у мене відкриття нового об'єкта, — каже він. — В п'ятницю буде вечірка, твоя участь обов'язкова.

Я покірно киваю. Авжеж, як дружина маю його супроводжувати. Витримаю.

— А після того рвонемо на тиждень кудись, — продовжує чоловік. — Я ж бачу, що ти тут нудьгуєш. Треба тебе вигуляти. На шопінг звозити, а потім в теплі краї… Будемо з тобою пити текілу десь в Португалії…

— Тобто ми просто так візьмемо і полетимо в Португалію? — мені слухати ці плани дивно. Хіба так буває, щоб на відпустку не відкладати цілий рік? А просто ось так захотів — полетів?

— Просто полетимо, — він сміється. — Не роби такі здивовані очі! Я просто хочу тішити свою дружину! Це абсолютно нормально! І можливо, колись вона мене теж почне тішити…

— А що, я тебе засмучую? — виривається у мене.

— Ні, їжачок… Ну, хоча поцілунків могло б бути й більше, — він робить губи трубочкою.

Я зітхаю. А потім не витримую і чмокаю його сама. Саша знову посміхається.

— Малувато…

Веде мене у вітальню. Шахи я прибрати не встигла. Тому ми знову виставляємо їх на дошці. Якщо Володимир Іванович мене жалів, то Саша розбив в пух і прах за лічені хвилини.

— Не засмучуйся, що програла, — каже мені. — Просто у мене був дуже особливий інтерес.

Він кладе руку мені на коліно. Проводить нею трішки в гору по стегні. Я спостерігаю за цим рухом, відчуваючи, як знову запалюється вогонь в моєму животі.

— І який він — інтерес? — питаю хрипко.

— Поцілунок. Не такий, як на кухні. А справжній! — Саша переміщує свою руку мені на талію і тягне мене до себе. І якось йому так вдається оминути ігровий столик, що вже за мить я сиджу на його колінах. І виявляється, це дуже затишне місце.

Дивлюсь на його губи. Потім в очі І здаюсь. Як там кажуть — карткові борги то святе? Цим я і буду себе виправдовувати.

Схиляюсь і цілую його, тамуючи подих від захоплення. Його язик починає досліджувати мої губи, я торкаюсь його своїм язиком у відповідь. І моя свідомість пливе кудись в далечінь. Я просто тану в його обіймах, захоплена в полон. Хочеться чогось більшого. Хочеться здатися і дозволити собі цей гріх.

Стогну Саші в губи і притискаюсь до нього міцніше. Його рука повзе мені під футболку, торкаючись оголеної шкіри. І цей неквапливий рух такий чуттєвий, що я розчиняюсь в очікуванні більшого. Пальцем обводить груди. І мені здається, що цього жесту я чекала цілу вічність. Це біль і полегшення одночасно.

Відчуваю сідницями, що він теж в бойовому настрої. Ми обоє заведені нашим поцілунком і тим, що роблять руки. Я гладжу його волосся, торкаюсь шиї і плечей. Він стикає мене, погладжує і заціловує мої губи.

Мені паморочиться в голові від нестачі кисню і збудження. Все тіло стало таким чутливим, ніби оголили всі нерви одразу. Серце гупає то у вухах, шумить мов барабан, то пульсує внизу живота, змушуючи інстинктивно стискати ноги. Все це так гаряче.

І я б, може, й хотіла себе спинити. Але не впевнена, що зможу.

Саша сам відпускає мої губи.

— Мій їжачок, — шепоче з ніжністю. — Зараз маю трохи ще попрацювати. Але вночі від мене нікуди не дінешся.

Я киваю, ловлячи його розфокусований погляд. Не подінусь. Не маю сил йому опиратися.

Я йду до себе в кімнату. Любовний хміль потроху вивітрюється з моєї голови. І знову охоплюють сумніви. Чи правильно я роблю? Чи не буде це помилкою? Що станеться, якщо ми з Сашею перетнемо цю межу? Ким я буду себе тоді почувати?

Документи забрані з його кабінету лежать у мене на тумбочці. Тільки зараз загадую про них.

Поки Саші немає, можна і переглянути, щоб відволіктися.

Я починаю гортати теку, роздивляючись копії. І мене пробирають мурашки.

В моїх руках ціле досьє на мене. І не лише на мене. На мого тата, він же перший чоловік моєї мами. На бабусю, ту саму, що була на засланні. Я перегортую сторінки, не вірячи своїм очам. А я наївна вважала, що все що відбувалось зі мною за ці дні — чиста випадковість.

Пригадую розмову з водієм.

“ — Ви давно працюєте на Сашу?