Розділ 12

Настя

В мирній обстановці минає кілька годин. Від мангала доноситься аромат смаженого м'яса, чоловіки жартують і підколюють Сашу. Він теж жартує, але від мене далеко не відходить. Час від часу обіймає за талію і цілує в скроню. Чомусь один Назар не дуже радісний сьогодні. П’є переважно пиво і більше мовчить.

Я думаю, річ в тому, що він не планував, коли запропонував мені роботу, що я стану його родичкою. І тепер його це трохи бісить. Я не пара його брату. Ми зовсім різні по статусу. Тому Назар і злиться. Але не може нічого сказати Саші.

Але потім у ворота хтось дзвонить.

— Я відчиню! — кажу чоловіку. Хоч і освоїлась біля його друзів, але все одно хочеться трохи зникнути з радарів їх уваги.

Йду до хвіртки, і зустрічаю на порозі Володимира Івановича.

— А я оце їхав повз, чую, від вас шашликом тягне, — каже він простодушно. — А який же шашлик без червоного вина?

— Я така рада, що ви прийшли! — щиро кажу я йому. — Проходьте, будь ласка.

Дід несе торбу з пляшками, які дзеленчать при кожному кроці. Здається, запасів вина у нього в погребі чимало. А ще шашлик у сусіда — чудова нагода втекти від жінки і її здорового харчування.

Проводжу Володимира Івановича на задній двір. Віктор помічає його першим.

— Іванович! Як здоров'я? — схоже, вони знайомі. Ну, воно і не дивно. Це ж друзі Саші.

— Помаленьку, потихеньку, — дід тисне хлопцям руки. — Приніс вам вина тогорічного врожаю. Вистоялось вже…

— О, ваше вино — це нектар! — його вже тягнуть до столу.

Розумію, що Саші в садку немає. Кажу, що принесу келихи для вина, і йду в будинок.

Відразу чую голоси.

— ..як, якщо ти увесь вечір від неї не відходиш? — обурюється Назар.

— Так і було задумано! — це самовдоволене від Саші.

— Та невже? А як же я і наша угода?

— Ти свою справу зробив!

— Чорта з два! У мене теж має бути шанс! — Назар вже прямо кричить.

— Тихіше! Нас вже з вулиці чути, — осаджує його Саша. — Зараз мій місяць. А ти позапланово лізеш!

Мені щось лоскоче носа, і я гучно роблю “Апчхи”. Голоси в ту ж мить стихають. А потім з вітальні визирає Саша.

— Будь здорова, їжачок! — весело каже він.

— Все гаразд? — питаю я. Заперечувати, що я чула сварку, сенсу не бачу. Я все одно нічого з цієї розмови не зрозуміла. — Я чула голоси, вирішила, що ви сваритесь…

— Випили, от і розмовляємо занадто гучно, — відповідає з-за спини Саші Назар. — Можна? Маленьких дітей же поки в будинку немає.

— Влучно сказано — поки що, — Саша підходить і знову цілує мене, цього разу коротким поцілунком в губи. — Хто там прийшов?

— Володимир Іванович, — кажу я. — Вино приніс. Я саме за келихами йду.

— Давай допоможу, — Саша йде зі мною до кухні.

— Назар злиться, що ти одружився зі мною? — питаю я.

— Чому ти так вирішила? — Саша зупиняється і зазирає мені в очі.

— Він незадоволений увесь вечір. Ти не сказав йому, що шлюб фіктивний? Він, напевно, вважає мене мисливицею за грошима…

— Тобі хіба не начхати, хто і як про тебе думає? — він бере моє обличчя в долоні. І знову пронизує поглядом. — Ти тепер моя дружина. І нам має бути все одно, хто що вирішив. Головне, що ми знаємо правду. Хто ти і хто я, — шепоче майже в губи.

І у мене слабнуть ноги від цього інтимного жесту. А губи починають нити в очікуванні поцілунку. Це неправильно. Та тіло живе своїм життям. Саша не відсторонюється. Навпаки, цілує мене довго і ніжно, так, що у мене відчувається різка нестача кисню від затриманого дихання.

Застілля затягнулось до половини ночі. Звідкілясь взялась гітара, і почались пісні. Виявилось що Дем'ян як виявилось має музикальний слух і чудові вокальні дані.

Тож спати ми пішли пізно. Не знаю яким чином, але прокидаюсь я поруч з Сашею. Здається, вночі він мені шепотів, що буде дуже підозріло, якщо ми будемо ночувати в різних кімнатах.

І я з ним погодилась. Правда ми були такі втомлені, що він навіть не приставав до мене. Просто згріб в обійми, і заснув, уткнувшись носом в шию. А я відчула себе в цю мить такою захищеною, що теж дуже швидко заснула.

Прокидаюсь я раніше за нього. З вдячністю дивлюсь на чоловіка. Вино випите за столом могло мене зробити більш розкутою. І опиратися його ласкам мені б теж могло бути важко. Я б потім дуже жалкувала про цю… зраду? Все ще сприймаю те, що відбувається між мною і Сашею зрадою Вадика. Тому зараз я дуже вражена Сашиною шляхетністю і тим, як він бережно до мене ставиться.

Хочеться поцілувати його в щоку. І сказати, який він чудовий. Але я боюсь його розбудити.

Тому обережно вивільняюсь з обіймів, одягаюсь навшпиньках і йду на кухню.

Будинок ще спить. Гості напевно раніше обіду не вийдуть. Таміла теж не з’являлась. Треба буде її провідати, як всі роз'їдуться.

— Доброго ранку, — чую від дверей. — А ти рання пташка…

Повертаюсь і бачу Назара.

— Мій обов'язок приготувати сніданок для гостей, — кажу я.

— Саші пощастило з дружиною, — Назар вмикає кава машину. І по кухні розпливається аромат кави.

— Сподіваюсь, він теж так вважає, — відповідаю я.

Сама думаю, чим нагодувати ораву чоловіків зранку? Зважаючи на вчорашнє застілля, то найкращим варіантом буде суп. Ставлю на плиту каструлю і кладу туди цілу курку.

Назар спостерігає за мною, паралельно розмішуючи цукор в каві.

Я не витримую.

— Це ж ти влаштував мені співбесіду у Саші, — кажу я. — Я хотіла подякувати.