Розділ 9

Настя

Йому подобається мене бентежити. В очах азарт. Як у дитини, якій купили нову іграшку. Мене це трішки лякає. Не надто хочеться відчувати себе іграшкою.

Але з іншого боку, гарний настрій Саші передається і мені, я мимоволі усміхаюсь. Він кладе на заднє сидіння покупки. Пеньюар він все ж купив.

А я тепер не можу вигнати з голови думки про те, що він би міг на мене в ньому дивитися. Чомусь здається, що його погляд буде справляти ефект гарячого сонячного проміння.

Цікаво, а він теж думає про це? Чи йому начхати? А навіщо тоді б купував мені те все?

Саша зосереджено веде автомобіль. Користуючись цим, я вирішую глянути туди, де можна відразу виявити справжні чоловічі думки. Кидаю скошений погляд на його пах.

— Бачу, твій настрій став кращим, — каже він. І як тільки помітив, куди я глянула? Я червонію мов мак. Звісно, це все тільки цікавість. Я ж не хочу справді, щоб він завівся? А ще більше не хочу, щоб почав сприймати мої погляди як натяки на згоду. — Так, може, і до консумації дійде, — хмикає чоловік.

— Де тільки таких розумних слів набрався! — бурчу я, починаючи посилено дивитися у вікно.

Якого біса так осоромилась. Все одно нічого не розгледіла.

Він несподівано кладе свою руку мені на коліно. Я здригаюсь від тепла його долоні.

— Я багато чого набрався в різних місцях, — каже, злегка стискаючи мою ногу.

Від його голосу і дотику ланцюжок нервових імпульсів несеться по стегну все вище. Мені знову важко вдихнути повітря. А Саша, радий моїй реакції, довірливим тоном додає:

— Нетерпиться продемонструвати всі свої вміння своїй дружині, — і обводить великим пальцем моє коліно.

— Це вже занадто! — скидаю його руку. — Ми не домовлялись лапати одне одного!

— Можемо домовитись про це прямо зараз! Лапай мене скільки хочеш!

— Обійдешся!

— Ну от, ти знову їжачишся. Будеш не кицею, а їжачком. Таке прізвище тобі більше підходить.

— Як хочеш!

— А ти мені хіба не хочеш придумати якесь лагідне прізвище?

— А це обов’язково? — в голову нічого не лізе.

— В гармонічних сім'ях так заведено. Це мило, їжачку. Можеш називати мене левом…

— Що за тигр, цей лев, — фиркаю я. Не можу стримати сміх. — Гаразд. Я придумаю тобі прізвисько.

— Чекаю не дочекаюсь, — він знову посміхається.

Ловлю себе на думці, що мені дуже подобається його посмішка. Вона викликає у мене якісь трепетні відчуття в грудях.

— А зараз я буду свою дружину годувати, — він паркується біля якогось ресторану. — Ти ж зголодніла?

— Могли б і вдома поїсти.

— Так то ще скільки їхати. У тебе остаточно настрій зіпсується.

Ми заходимо в ресторан. Тут є навіть хостес, яка привітно посміхається Саші.

— Вам столик як завжди? — питає ввічливо. Отже, в цьому закладі він частий гість. Інтер'єр стриманий. На стінах картини, багато світла з великих вікон, зручні дивани вздовж стіни. Саша киває хостес, нас проводять до столу біля вікна. І чоловік галантно відсуває мені стільчик.

Дають меню.

— Візьми стейк рібай, — радить Саша. — Його готують просто фантастично тут.

Я відриваю погляд від меню і раптом бачу за вікном двох дівчат. Одна з них показує рукою на Олександра. Він сидить в напівоберту до вікна і не помічає цього жесту. Дівчата цілеспрямовано йдуть до входу в ресторан.

— Рібай так рібай, — киваю я. — І чізкейк ще…

Готуюсь до нового цікавого відкриття.

Одна з дівчат залишається біля хостес. В той час як розкішна світлокоса дівчина йде прямо до нас. На ній все прекрасно. І діловий костюмчик, і ботильйони, в руках лакована

мініатюрна сумочка. Обличчя дуже гармонійне і пропорційне, великі очі і довгі вії. Я ще її не знаю, а вже починаю заздрити такій ефектній зовнішності.

— Це і є твоя важлива ділова зустріч, — питає вона, зупиняючись над столом.

— А це, я так розумію, “стоматолог”? — широко посміхаюсь я. Хоча мені зовсім не смішно.

Саша залишається абсолютно спокійний. Дивиться на дівчину, потім на мене. Ага, розумію я, зараз буде нове представлення дружини і нова шокована пасія. Він таким чином розвивається. Може для того і одружився? Щоб позлити всіх своїх дівок?

От тільки ця дівчина мене серйозно зачіпає. Це не молоденька Аліна, яка щось там собі нафантазувала. Я достатньо полохала Володимира Івановича, щоб заспокоїтись на рахунок Аліни.

А ця дівчина зовсім інше. Від неї віє впевненістю. І відчуття власної переваги.

— Їжачку, звісно це не стоматолог, — відповідає нарешті Саша, накриваючи мою долоню своєю рукою. Я витримую цей жест, але не погляд Саші. Дивлюсь на наші руки. — Познайомся, це Людмила, моя колишня дружина, — каже він.

— Дружина? — кров приливає до щік він несподіваного хвилювання.

— Саша! — Людмила тим часом впирає руки в боки. — Ти мені сказав, що не можеш сьогодні зустрітися! Бо у тебе важлива зустріч!

— Саме так, — відповідає він. — Ми їздили в лікарню до родича. А що ти там собі придумала ще, я не знаю. Це до речі моя дружина, Настя.

— Отже, це правда, — Люда змірює мене ще одним поглядом. — Ти знову одружився.

— І таке буває, правда їжачок? — він міцніше стискає мою руку.

Ситуація м'яко кажучи не дуже приємна. Отже, ця шикарна дівчина ще і його колишня.

В цю мить до нас нарешті підходить подружка Люди. Але Люда не дає їй вставити й слова.

— Ти мав підписати папери, забув? — питає Люда. — Обіцяв що саме сьогодні, — вона втрачає до мене інтерес. Якось так швидко, що мені навіть образливо. Наче не роздивляється мене серйозно.