Розділ 7

Настя

Але, звісно, сусіди не залишають нас в спокої. І я навіть відчуваю певну вдячність їм за це. Бо залишатись з Олександром сам на сам в лісі мені геть не хотілось би.

Зрештою, він теж розуміє, що самі ми не побудемо, і починає звертати пошукову операцію, мотивуючи це тим, що ягід вже зібрано достатньо. Всі ці пару годин Аліна перед ним виставляє себе в найкращому світлі. Тобто сексуально нагинається, підбираючи ягідки, плямкає, куштуючи суниці, і облизує пишні губи.

Я це помічаю, і мене це дратує. Мій чоловік на неї уваги не звертає, зосереджений на мені. Але мене і це дратує. Дівчина он як старається! Чому ж не одружився на ній від початку?

Тож додому я повертаюсь трохи зла.

— Не дали нам помилуватись, — зітхає Олександр. — тепер мені вже в офіс пора. Робота чекає.

— Можна подумати, ми в ліс милуватися йшли! — огризаюсь я.

— А хіба ні? Це ж нормально для молодят. Я там приховав плед і смаколики, думав, тобі пікнік влаштувати позаплановий…

— Аліні влаштуй! — злюсь я. — А я варення варитиму!

— Ревнує моя киця? — він задоволено посміхається.

— Ще чого!

— Ввечері обіцяю романтику! — він чмокає мене в щоку. — Буду до тебе підлещуватися.

По шкірі розбігаються мурахи. Якщо він буде таким милим, як я йому буду протистояти? Та й чи варто? Може, і правда уступити чоловіку? Він же мене хвилює. Це треба визнати. Я поруч з ним відчуваю себе зовсім по-іншому. Йому в мені все подобається. Не те, що Вадику. Той тільки те і робив, що критикував і обзивав. Все йому було не так.

Зараз моє життя мені здається якимось картонним і несправжнім. Ніби я уві сні жила. І лише вчора прокинулась.

Йду на кухню, питаю у Таміли, де взяти банки і велику каструлю.

— Ви і правда варення робитимете? — вона дивиться на зібрані нами ягоди. — Тут суниць майже немає. А з журавлини краще зробити щось інше.

— Правда? — я ніколи їх не консервувала.

Та що там. Мій максимум — це огірки в банку посолити. Не дуже сильна в заготовках. Хоча на кухні я почуваюсь впевнено. Вадик любив смачно поїсти, тож я постійно вдосконалювала свої вміння.

— Так, журавлину краще перетерти з цукром і прибрати в холодильник. Так від неї більше користі, — пояснює кухарка.

Ставлю суниці на плиту з цукром. З них все ж вирішую зробити варення. Просто від того, що мені нічим займатися цілий день.

В цю мить у мене дзвонить телефон. З подивом бачу ім’я Вадика на екрані.

— Алло, — відповідаю трохи вороже. Після всіх тих слів, що він мені наговорив вчора, розмовляти з ним немає жодного настрою.

— Як твої справи? — питає він.

— Та нормально, — помішую варення ложкою.

— Я хотів вибачитись, — каже він нарешті. — Я був неправий.

— Що? — в першу мить здається, що мені почулось.

— Твоя мама мені все пояснила. Я перегнув, сонце. Вибач мені.

Я мовчу. Ні, я сподівалась, що Вадик, зрештою, заспокоїться і одумається. Але тепер навіть не уявляю, як реагувати на це.

— Ти все ще сердишся на мене? Ну, ти подумай сама: а якби я отак взяв і одружився на комусь? Ти б теж психувала. Але я люблю тебе і хочу просто обговорити межі цієї твоє дивної роботи в цього “гея”...

Ковтаю грудку в горлі. Тепер доведеться брехати Вадику, що Олександр гей. Але чи варто це робити? Чи краще сказати правду? Ні, нам з Вадимом нова сварка ні до чого.

— І ти мене вибач, — кажу я. — Що саме ти хотів обговорити?

Я чекала Олександра до пізньої ночі, щоб обговорити свою поїздку  в місто. Але він так і не приїхав додому. 

Не розумію чому, але мені раптом стало тривожно. Чи то великий будинок тиснув на мене, чи я банально ревнувала… Ні, останнього не могло бути! Але уява невпинно малювала його в обіймах іншої жінки. Ну а де ще чоловіку проводити ніч, якщо він не залишається вдома? 

Авжеж в коханки. 

— Він дорослий чоловік, —каже я до кота, почухуючи його за вухом. —Авжеж йому потрібна жінка… І звісно у такого як Варламенко обов'язково має бути жінка. А у мене є коханий чоловік… Отже, мені байдуже, де ночує Саша… Правда ж байдуже? 

Кіт не відповідає. Йому головне поїсти і поспати під моїм боком. 

Але я на відміну від кота заснути змогла не скоро. 

Коли вийшла вранці до кухні, Олпександра все так само не убло вдома. 

— Господаря не було? — про всяк випадок питаю у Таміли. 

— Ні, —вони хитає головою. — Певно заночував в місті…

— І часто він так залишається в місті? — навіщо я це питаю? Яка мені різниця? Кожен день мого перебування в будинку приближує одужання Жені. Це головне. А не розгадування таємниць особистого життя мого фіктивного чоловіка. 

Але мене розпирає якась нездорова цікавість. 

— По всякому буває, — знизує плечима кухарка. — Вам їсти подавати? 

— Я обмежусь чаєм, — відповідаю, розуміючи що апетиту  у мене немає. 

Дивлюсь на годинник. Час на який ми домовились зустрітися з Вадимом наближається. А я все ще за містом. 

Доводиться зателефонувати Олександру. 

— Скучила моя киця? —питає він життєрадісно після кількох гудків. 

— Ти не ночував вдома, —замість привітання виривається у мене. 

— О, відчуваю що запахло скандалом, —відчуваю що він усміхається і теж мимоволі тягну губи в посмішці. — Моя дружина вирішила мене насварити? 

— Ні! — запевняю я його. —Просто я мпереживала. А раптом щось сталось…