Розділ 4

Настя

Старовинний маєток у сутінках після дощу виглядає трохи зловісно. Але ж я там буду не сам на сам з господарем. Там ще є Таміла. І мають бути й інші працівники. Навряд чи стара жінка здатна самостійно обслуговувати таку громаду. Так себе заспокоюю.

Ворота виблискують металом у світлі фар. Олександр щось натискає на них, і ті відчиняються. Я знову залипаю на його фігурі. Такий екземпляр чоловічої мужності — і раптом гей… Шкода.

Але тут ловлю себе на думці, що так і не наважилась зателефонувати Вадику й повідомити, що не ночуватиму вдома. Я боюсь його реакції.

Проте відтягувати далі нікуди.

Поки Олександр відганяє автомобіль в гараж, я набираю свого чоловіка.

— Скажи, що ти вже під’їздиш додому, — оманливо спокійно питає Вадим.

— Ні, я сьогодні не приїду. Роботодавець вимагає, щоб я проживала по місцю роботи.

— Он як, — Вадик зітхає. — По місцю роботи, значить. А те, що у тебе сім’я, його, вочевидь, не турбує.

— Не турбує.

— Відмовся від цієї роботи.

— Не можу.

— Настю, або через годину ти вдома, або начувайся! — він переходить на погрози. Я знаю цей тон. На задньому фоні нявчить кіт.

— Ти там Мурчика ударив? — питаю я.

— Нічого цій тварі не буде! Я чекаю! — він скидає виклик.

Мені стає шкода свого кота. І страшно за нього. Вадик не розуміє, що я не можу приїхати.

Набираю чоловіка знову. Але він скидає виклик.

“Я заберу Мурчика завтра. І свої речі. З роботи не звільнюсь”, — пишу я.

Ні, мені дуже потрібні гроші. А Вадим має або зрозуміти мене, або… Про друге або я думати не хочу. Мене не зрозуміє родина, якщо я піду від Вадима. Моя мама вважає його ідеальним зятем. Перед ними він справді поводиться дуже правильно.

— Чим засмучена моя дружина? — Олександр підкрадається в сутінках і обіймає мене за талію. Так, що з переляку я викрикую, подавляючи вереск.

— Я задумалась, що у мене зовсім немає речей, — кажу я, переборюючи спокусу притиснутись спиною до його грудей. Замість того скидаю чоловічі руки зі свого тіла.

— Завтра купимо, — він знизує плечима, відчиняючи переді мною двері в будинок. Але варто мені спробувати переступити поріг, як я стрімко відриваюсь від землі.

Це Олександр підхоплює мене на руки і заносить в будинок.

— Така традиція, — бурмоче мені на вухо. — Носити дружину на руках.

І чмокає в щоку. Шкіру злегка коле щетина на його підборідді.

— Постав мене, будь ласка, — кажу я. Почуваюсь ніяково далі нікуди. Мене цілує гей. А мені це навіть подобається. Божевілля.

— Де спальня, ти знаєш, бери все, що тобі треба в гардеробі чи ванній, — він злегка плескає мене по дупі, поставивши на ноги. — І повертайся у вітальню. Будемо вечеряти. Покажу тобі сімейний фотоальбом.

***

В їдальні на столі вже стоять ароматні страви. Мій шлунок зводить від голоду. Я розумію, що цілий день не їла. Але перш ніж накинутись на їжу, я дивлюсь на Олександра.

— Де я буду спати? — питаю у нього.

— Будинок великий, обирай де хочеш, — він знизує плечима.

Мені стає трохи легше. Бо вже налаштувалась сваритись про спільне ліжко.

— Гаразд, — бачу, що він і справді приніс фотоальбом. Але спершу я вирішую поїсти.

Олександр відкорковує шампанське.

— Треба все ж відсвяткувати цей день, — каже, посміхаючись.

Певний час ми мирно їмо, і я трохи розслабляюсь.

Аж поки тихий затишок будинку не розриває гучний дверний дзвінок. Звук не вгаває, так, ніби невідомий гість хоче спалити систему оповіщення. Чомусь мені стає страшно.

— Я подивлюсь, — каже Олександр.

Він йде до дверей, а я нервово мну серветку. За мить з передпокою чується шум і крик.

— Де вона? Що ви собі видумали? Думаєте, вам все можна?

Почувши голос Вадика, я підскакую. І мчу йому на зустріч.

— Ось ти де! — він роздивляється мене з люттю. — Що це ти на себе начепила? Що це за робота така? — тикає в мене пальцем.

— Мій одяг вимок і брудний, — кажу тихо.

На мені спортивні штани, знайдені в шафі Олександра. І його ж футболка.

— Ну ти й хвойда! — Вадим робить нарешті висновки.

— Попрошу не ображати мою дружину, — вагомо й не дуже голосно каже Олександр.

Обличчя Вадика йде червоними плямами.

— Настя! Ми негайно їдемо додому! І там ти все мені поясниш!

— Настя вдома і нікуди не поїде з якимось психом, — відповідає Олександр, стаючи так, щоб прикрити мене своїм тілом від Вадима. Мені приємний цей жест. Але потім я усвідомлюю, що зараз він просто руйнує моє особисте життя.

— Припиніть! — підвищую голос. — Увесь цей цирк припиніть! Обоє!

Чоловіки нарешті знову звертають на мене увагу.

— Вадику. Любий, ти все не так зрозумів, — Олександр кидає на мене короткий погляд, і ображено каже:

— А зі мною ти так не сюсюкаєшся…

— Вадику, Саша — гей, — кажу я, дивлячись лише на свого коханого. — Цей шлюб потрібний йому для прикриття. Отака робота…

— Мені начхати хто він! — кричить Вадим. Але моя заява здається додала йому сміливості, бо він намагається посунути Олександра. Ефект нульовий. — Або їдемо додому, або між нами все! Зрозуміла?

— Я хто? — тим часом здивовано кидає Варламенко. Але я ігнорую його питання.

— Вадь, мені потрібна робота. Тому я не можу поїхати. Але це не надовго, розумієш? Хочеш залишитися з нами на вечерю?

— В дупу її собі засунь! А ще краще своєму гею-начальнику, це ж його тема! — відповідає Вадим. — Ти сама зробила вибір! І тварюку шерстяну свою забери! Завтра зранку! Бо викину його на смітник!

Він з огидою плює під ноги Олександру.

— Витри! — раптом психує Варламенко.

— А то що? Ляпас мені даси? — Вадик, здається, геть осмілів. — Чи заплачеш?

Олександр діє стрімко. Секунда і його кулак летить в обличчя Вадиму. Той не чекав такого випаду, тому хитається від удару і притримує щелепу.