Глава 25 і Епілог

Глава 25

Перемога чи поразка?

Була вже глибока ніч, коли Валідіор Владі вислухав останній звіт своїх вчених родичів про стан іншомирянки та її дракона. Це ж треба, щоб такий несподіваний поворот вийшов! Мандрівна душа знайшла собі пристановище в тілі дракониці, що загинула від магічної віддачі. Ще й закріпилася там настільки міцно, що зовнішність почала переробляти під себе. Вже через кілька годин нова раті Рассел нічим не нагадувала стару: і риси обличчя змінилися, і колір волосся, і навіть зріст. Таїр, звичайно, для неї вогню не пошкодував – от і влаштувалася вона з комфортом, навіть попри повну відсутність магії.

Дитину прийняла з власної волі – і це ще один суттєвий гачок, здатний утримати її в цьому світі. Та й дракон її, ледь оклигавши, став вимагати шлюбної прив’язки, підкріпленої зовнішнім магічним впливом. Спонтанна, бач, його не влаштовувала! Таїр зволікати з тим не став – прив’язав дівчину до чоловіка просто в реанімаційній палаті. Ех, любить він з’єднувати істинних! Сам колись зізнався: вважає, що це найефективніший метод лікування багатьох магічних хвороб.

Звичайно, крапку у цій справі ще не поставлено. Треба буде провести ретельне розслідування і з’ясувати всі деталі, але вже зараз можна вважати, що історія закінчується щасливо. От якби ще власні сердечні проблеми владнати!

На столі перед Валідіором лежало повне досьє на Едіт лі’Озей. Не підходить йому ця пара, як не крути! Дівчисько, неформалка, з мінімальною освітою, ще й із найбіднішого драконячого клану. Не такої дружини він бажав. Йому потрібна не секретарка, а королева, від якої не соромно буде залежати після прив’язки. Потрібно забути цю Едіт якнайскоріше!

Ось тільки чомусь ніяк не виходять з голови її турботливі очі, тонкий стан і те млосне почуття, що охопило його, коли він побачив її вперше.

Ні! Вона йому жодним чином не підходить!

А вона теж впізнала в ньому істинного – він побачив це в її очах, коли йшов, не сказавши ні слова. Едіт дивилася на нього так уважно, співчутливо, з розумінням. А ще – з прихованою надією. Здавалося, зроби він хоч крок у її бік, і вона кинеться назустріч. Ех, як же хочеться забути всі перестороги і пірнути у цей омут з головою!.. І все ж, вона йому аж ніяк не підходить!

От тільки шкода, що чекає. Може, зателефонувати? Попередити, щоб не плекала необґрунтованих надій? Он і номер є в документах…

Слухавка якимось невідомим чином сама опинилася в руках Валідіора.

На виклик Едіт відповіла після першого гудка. І знову ці очі. Весь Всесвіт у них.

— Чекала?
— Так!
— Я зараз прийду. Треба поговорити.
— Приходь. Я зустріну тебе в зимовому саду, як тільки відключу камери спостереження. Нас ніхто не побачить…

Все ти розумієш, диво-дівчинко, тобі й пояснювати нічого не треба.

Через три хвилини Валідіор стояв біля ліфту в Головній драконячій Вежі. Кабіна спускалася вниз. Тільки-но двері відчинилися, він влетів усередину і схопив Едіт в обійми. Та нехай летять до біса всі умовності! Вона його істинна – і іншої не треба!

Епілог

Рік по тому

Я з переносною колискою в руках вийшла з портального переходу, Анвар – за мною.   Святковий тиждень ми, всім сімейством, провели на дачі, тепер настав час повертатися до роботи. В зимовому саду було людно, тобто – драконно. Нас неначе чекали і відразу оточили: 

— Раті Рассел, завтра буде заняття з малювання?
— Майя, ваш проєкт нам дуже сподобався. Ми вже стали в чергу на ремонт.
— Моя кухня виглядає тепер саме так, як я мріяла! Дякую Майя, дякую фер Рассел!

На щастя, галас не розбудив нашого маленького Джері. Анвар забрав у мене колиску і сказав, що чекатиме вдома. Я помахала йому вслід ручкою і  залишилася поговорити зі своїми ученицями та замовницями. Півгодини до наступного годування у мене ще є, а там я знову перейду під абсолютну владу юного дракона Джермана Рассела.

Сьогодні Джеррі виповнилося п’ять місяців, а ще минув рівно рік відтоді, як я повернулася у цей дім у якості повноцінної дружини його батька.

Мешканці нашого комплексу, як не дивно, підміни не помітили, хоча на момент виписки з лікарні я разюче відрізнялася зовні від Сальваріти. Виявилося, що її ніхто, крім мене, Анвара та Едіт, не пам’ятає. Чому так – не знаю, казали, що це пов’язано з якимось відьомським чаклунством. На мені, на щастя, ті чари не відобразилися. Мене пам’ятають усі. Щойно я мала змогу вкотре в цьому переконатися.

Виглядаю я зараз точнісінько так, як колись на старій Землі. Мені було дивно бачити у дзеркалі, як просто на очах змінюються мої риси. Але доктор ен’Дорей пояснив, що це цілком природний процес. Аура – ось справжня суть людини, вона будь-яку зовнішність може переробити під себе. На запитання, чому я не переробила під себе зовнішність Іверті, знайшлася цілком логічна відповідь: спочатку я не пам’ятала, як виглядаю, а коли згадала – вже настільки звикла до нової зовнішності, що не побажала нічого міняти.

У новому вигляді мене легко впізнали всі, хто знав раніше. Як не дивно, Іверті теж не забули. Дракони запам’ятали її як жінку, що розвозила по поверхах товари з маг-доставки. Вона хоч і не з’являлася у Вежі відтоді, як її звільнили від стазису, їй і досі передають вітання через Нілу, яка частенько відвідує нас з Анваром. Подружитися з Іверті у мене так і не вийшло: вона уникає мене, наче побоюються, та й Іріас з Анваром спілкується лише за потреби. Шкода, але я не наполягаю – зрештою, у кожного в голові свої таргани і їх потрібно поважати. 

Знаю від Ніли, що у них все гаразд: вони з Іріасом побралися невдовзі після нас. Дітей спільних поки що не мають, але живуть дружно. 

Ніла вчиться у школі сестер-ходжаток, здається, їй там подобається. На дитячому святі цього року вона знову допомагала Анвару, а ввечері, на фінальному святкуванні, вони були визнані найкращими Драконом і Пташкою у столиці. Ми з Едіт також були присутні на святковій вечері і навіть вдягнули свої минулорічні костюми, хоча цього разу на роздачі подарунків у другій Вежі працювали зовсім не ми, а професійні артисти.