Глава 23

Глава 23

Причини, наслідки і несподіванки

Ен’Дореї примчали миттєво. І племінника прихопили. У лікарських тонкощах Валідіор не розбирався, тому просто переказав їм усе, що встиг почути від Ардоні як доповідь, а потім всівся на диван і став чекати результатів. Попереду у нього був абсолютно вільний вечір – в які то часи він нікуди не поспішав!

Ольгерд Рітцель відразу кинувся до дівчини з гвардерією і почав працювати. Магда та Ельг-Таїр взяли на себе решту постраждалих. Причому невістка попрямувала відразу до дракониці.

Рітцель впорався першим, що й не дивно: Ніла не потребувала жодного медичного втручання. Він просто зняв з неї стазис, а потім всівся поруч і почав пояснювати, що сталося.

Тим часом у зимовому саду не залишилося нікого стороннього, крім молодої дракониці в карнавальному костюмі, що завмерла в куточку і не зводила з Владики очей. «Місцева працівниця», — здогадався Валідіор. Перед тим, не чекаючи жодних вказівок, дівчина випровадила з холу всіх роззяв, заблокувала ліфти, щоб нікому не здумалося вештатися туди-сюди, і зачинила центральні двері. Але сама не пішла. Дивно, на неї чомусь не подіяв магічний наказ Владики.  «Це добре, – вирішив Валідіор. –  Нехай залишається. Свідок подій нам не зашкодить. Хтозна, можливо, лікарям знадобиться якась додаткова інформація, а така уважна й зібрана раті здатна повідомити багато цікавого».

Дракон поманив молоду жінку владним жестом. Кричати через увесь зал йому не хотілося, та й не було потреби – дівчина і так не зводила з нього очей.

Дракониця заклик зрозуміла, наблизилася і шанобливо вклонилася. Владика по-дружньому поплескав долонею по дивану, запрошуючи її сісти поруч. А сам тим часом жадібно оглядав. І чим так зацікавила? Звичайна, буцімто, дівчина, зовсім молоденька, років тридцяти-сорока, не більше. Підійшла, присіла. Не тремтить, хоч і розуміє, з ким має справу – впізнала правителя відразу. Всілася рівненько, впевнено. Не знітилася від його уваги – погляду не відводить. Поводиться достойно, з повагою до себе.

Ох! Яка ж у неї аура – чиста, лагідна, тепла! Так і хочеться зануритися. Валід спочатку хотів розпитати її про інцидент, натомість спитав:

— Хто ти, дівчино? З якого клану? Назвися.

Назвалася. Едіт лі’Озей з клану Чорних. Красиве ім’я. Помічниця місцевого управителя – того самого бідолахи, якому не пощастило зустріти істинну вже одруженим, ще й розділити її з Ардоні.

— Розкажи, Едіт, що тут сталося.

Розповіла все, що бачила. Картина стала більш-менш зрозумілою.

Дракониця, дружина Рассела, вочевидь, збиралася спалити музикантку, а прибулиця з іншого світу намагалася їй завадити – ось і потрапила під вогонь.

Валідіор замислився.

— Дивна поведінка для істоти, яка практично нічим не пов’язана з об’єктом нападу, – промовив задумливо. – Але спонукання людей інколи так важко осягнути…

— Та чому ж важко? – раптом заперечила Едіт. – Кожна жінка захищатиме дитину, нехай і не свою, так працює материнський інстинкт. От кого неможливо зрозуміти, так це раті Сальваріту. Це ж треба геть не мати розуму, щоб вчинити подібне! Нічого дивного, що її догнало відкатом. Але як вона взагалі спромоглася?! У неї ж магії ніколи не було!

— Ну-ну, розкажи-но мені про неї докладніше, – зацікавився Валідіор. – Скільки живу, вперше про таке чую. Як це – магії не було? У дракониці?

— Докладніше? – розгубилася Едіт. – Не знаю, чи це можливо… Я ж майже нічого про неї не знаю. Раті Рассел якась… наче зачарована. Вона ніби є, а ніби й немає. Я згадую про неї лише тоді, коли бачу, решту ж часу її для мене просто не існує.

— Хм, цікаво. А інші як її сприймають?

— Не знаю, ні в кого не питала, але фер Рассел якось поскаржився, що хоч і пам’ятає про своє одруження постійно, а як виглядає його дружина, мусить щоразу із зусиллям згадувати. А після будь-якої більш-менш тривалої розлуки взагалі боїться не впізнати.

Вона трохи помовчала, а потім додала:

— А тутешні мешканці взагалі її не пам’ятають. Якось одна раті запитала мене, чому фер Рассел досі не одружений і чи не упадає він за мною…

Валідіор ледве стримав рик, що зародився у його грудях як відповідь на останні слова. «Як так “упадає”? Ніколи не дозволю! Моя!» — заполонило його думки.

Від останнього слова вогонь у грудях спалахнув такий, що Владика ледь стримав оборот. Що це з ним коїться? Нічого подібного Валідіор раніше не відчував.

Його розфокусований погляд, напевне, налякав молоду драконицю.

— Фере Валаді, з вами все гаразд? — занепокоєно запитала вона. — Може покликати лікаря?

«Лікаря?» Будь-кому іншому Валід не пробачив би подібного запитання. Які можуть бути сумніви у здоров’ї Владики? Але в голосі дівчини відчувалося стільки непідробної турботи, що він одразу погодився, тим більше, що діагноз, здається, вже сам собі поставив.

— Так, поклич ен’Дорея. Нехай підтвердить… Це дуже важливо.

Нехай Вогняний дракон підтвердить те, у що Владика повірити не сміє!

Едіт не дослухала — зірвалася з місця і побігла до герцога Саблонського, який займався іншомирянкою. Валідіор легко підвівся і поспішив слідом за дівчиною, так йому кортіло швидше дізнатися, чи вірний його здогад. Втім, усі питання довелося відкласти – настільки непередбачуваними виявилися наступні події.

Ельг-Таїр ен’Дорей щойно завершив свою роботу – під дією його заклинання стазис-купол над іншомирянкою ліквідувався, постраждала відкрила очі. 

— Майя, ви мене чуєте? – запитав герцог. – Бачите? Розумієте?  

І почув у відповідь:

— Чую, бачу, розумію, от тільки я не Майя. Мене звати Іверті. Де я? Як  тут опинилася?

— Що останнє ви пам’ятаєте? - уточнив герцог, проводжаючи пацієнтку до найближчого дивану. Там він допоміг їй зручно влаштуватися, підклавши під спину велику подушку і нарешті дочекався відповіді:

— Як на мене несеться автомобіль…Ой! – запізніло злякалася вона.