Глава 22

Глава 22

Свято Дракона і Пташки

Цей святковий день почався у нас з Нілою раніше, ніж звичайно. На роботу ми з’явилися, коли мешканці Веж ще додивлялися останній сон. Гадали, ми ранні пташки, однак Анвар з Едіт зустріли нас на виході з порталу. Виявилось, вони вже давно працюють – забирають подарунки з маг-доставки. Ми допомогли їм розвезти по поверхах усе, що залишилося, і пішли переодягатися у карнавальні костюми.

Яким же цей день виявився важким! Навіть попри те, що більша частина роботи дісталася Нілі та Анвару, а в нашій з Едіт парі саме вона взяла на себе основні обов’язки, я під кінець дня ледь трималася на ногах. Втомилася жахливо. А від мене ж вимагалися лише присутність, посмішка та фото з малюками! На відвідини усіх помешкань, де були зареєстровані діти, нам з драконицею знадобилося майже десять годин. Анвар з Нілою впоралися швидше, хоча в Головній вежі діточок, та й взагалі молоді, проживало більше. Коли ми повернулися в зимовий сад, друзі вже чекали на нас.

Наступним пунктом був похід у ресторан на запрошення муніципалітету. Там святкування продовжувалося, але вже не для дітей, а саме для тих, хто грав Драконів і Пташок. З’явитися на дефіляду треба було при повному параді, у карнавальних костюмах, бо завершувалося свято вибором найгарнішої пари. Ми з Едіт на перемогу не розраховували – надто вже нетрадиційною парою були, зате зійшлися в думці, що не проти попоїсти за рахунок міського бюджету. Ну і, звісно ж, збиралися вболівати за Нілу та Анвара.

У зимовому саду в цей вечір було людно. Ніла сиділа біля фонтану і грала на гвардерії – інструменті, схожому на гуслі, але з грифом, як у гітари. Дітлахи залюбки скакали навкруг неї під веселу музику. Анвар вів бесіду з дорослими. Едіт відразу рушила до боса з доповіддю. А я підходити до Анвара у всіх на очах постидалася, хоч і скучила за ним неймовірно, тому вирішила посидіти біля Ніли.

Я оминала вазон з якоюсь розлогою квітучою рослиною, коли мене ззаду щось наче штурхнуло – чийсь важкий погляд ковзнув по спині. Я озирнулася і побачила Сальваріту, що стояла на порозі домашньої портальної станції. Втім, дивилася дракониця не на мене. Її погляд, сповнений ненависті, був звернений на Нілу, а в опущеній руці закручувалася клубочком маленька куляста блискавка.

Здогадатися про наміри переступниці не склало труднощів – ось зараз розмахнеться і кине вогняну кулю в дівчину. А навколо ж натовп дітей! Чому навкруги ніхто не помічає загрози? На Сальваріту взагалі не звертають уваги, ніби її тут немає!

Я з несамовитим криком кинулася навперейми:

— Ної! Не кидай! З глузду з’їхала? Там же діти! — усі мови від страху переплуталися в моїй голові.

Дракониця озирнулася, на якусь мить застигла нерухомо, а потім усе ж таки розмахнулася і жбурнула блискавку. В мене.

***

Після вчорашнього виплеску сили Сальваріта проспала мало не добу. А вона ж, чорти забирай, не бажала пропустити свято Дракона і Пташки й планувала цього дня повернутися додому! Втім, цікавило її зовсім не свято, а його завершення – вибір найкращої пари. Вона мала намір прийняти у ньому участь. Тому нічого ще втрачено не було.

До нинішнього вечора Сальві готувалася заздалегідь: продумала образ і замовила собі костюм. Допомагати Анвару вдень вона не збиралася, але була впевнена, що легко зможе замінити Пташку-трудівницю ввечері. З Едіт цей фокус у неї проходив щороку. Секретарка Анвара була особою абсолютно не конфліктною. Навіть найменші закиди її лякали і вона відразу відступала. Людиська ж Анварова ще більш слабка. Заради того, щоб уникнути скандалу, вона миттєво поступиться місцем, вважала Сальваріта.

Вже сутеніло, коли дракониця вийшла з дому.

Напевно, на честь свята світло на їхній вулиці цього вечора так і не ввімкнули. Світилися лише вивіски на крамницях і дорожні знаки.

Це не було чимось новим, до подібного Сальві звикла з дитинства. Та й істоті з драконячим зором напівтемрява завадити нічим не могла. Проте ситуація бісила неймовірно, тому й зробилася дракониця вкрай неуважною. На трамвайній зупинці, де сталася пригода з матір’ю, Сальві зашпорталась і зламала каблук. Поганий знак! Це розлютило її ще більше.

Виходячи з переходу в житловому комплексі, дракониця палала злобою й готова була роздерти на шматки весь світ.

У зимовому саду було жваво – свято продовжувалося. На столах стояли смаколики, яскраво вбрані відвідувачі вешталися навколо фонтану, галасливі дітиска скакали під тринькання якогось інструменту. Здавалося, у холі зібралося все населення Головної вежі, але Сальві шукала поглядом лише одну людину. І знайшла! Це вона, її суперниця, вбрана, як на вчорашньому фото, сиділа біля фонтану й грала на гвардерії.

Не замислюючись а ні на мить, дракониця потягнула зі своєї ненародженої дитини цівку магічного вогню. Тоненька ниточка почала закручуватися в її опущеній руці у вогняний клубочок. Злоба кипіла в серці Сальві, і плювати їй було на те, що струмок магії з кожною миттю стає все більш слабким, тобто дитя втрачає життєві сили.

Спинилася вона в останню мить – згадала, що дитина потрібна їй живою, і розмахнулася, готуючись жбурнути отриманий згусток у дівчину в масці, як раптом якесь розлючене створіння кинулося на неї з боку.

Від несподіванки Сальваріта відсахнулася, а потім впізнала нападницю. Дизайнер! А цій що треба? І чому вона теж вбрана Пташкою? І взагалі, чому тут дві Пташки? Хто з них Анварова?

А жінка, між тим, стоячи за два кроки від Сальваріти, сварила її найбезсоромнішим чином. Ще й інколи видавала щось абсолютно незрозуміле.

Спочатку Сальві оторопіла. Невже Дизайнер і є та сама людиська? Авжеж вона, оскільки верзе свою маячню! Але ж вона зовсім не схожа на те страхіття, що закарбувала пам’ять дракониці! Де поділося її перекошене лице? Шрами? Та ж була страшнючою, а ця доволі  гарненька! Це що ж виходить, її так добре вилікували?