Глава 20

Глава 20
Переддень дитячого свята

Маг-доставка це просто диво! Костюм пташки, замовлений на початку тижня, надійшов саме в ту хвилину, що було обумовлено. Який же він був гарний! Особливо тіара.

— Божечко Милосердний, яка краса! - захоплено вигукнула Ніла, коли ми розкрили коробку. - Як же тобі пощастило, Майя! Я з дитинства мріяла хоч раз зіграти Чарівну Пташку!

Ми з Нілою розпакували плаття, роздивилися його з усіх боків, приміряли по черзі. І тут мене спіткало розчарування - шикарна королівська сукня виявилась шитою не на мене. Спідниця була занадто довгою, і  талія не на місці, а от в грудях, навпаки, тиснуло. Виявилось, що при замовленні я помилилася і вказала хоч і свій розмір, але не вірний стандарт. Ще би хтось здогадався мені пояснити, що воно за чортівня така, той стандарт!

— От бісова мать! – пробурмотіла я те, чого ніхто, крім мене, в цьому світі не розумів. Не те, щоб я любила  озвучувати всі думки, що приходили мені в голову, але інколи само виривалося. 

– І обміняти не вийде! Свято завтра. Нове надіслати вже не  встигнуть.

А от на Нілу сукня підійшла тютелька в тютельку. 

— Напевно її можна підігнати на тебе, – несміливо запропонувала дівчина, – гадаю у мене вийде вкоротити спідницю… А решта… 

Всі емоції були написані на її обличчі – псувати таку красу   Ніла не бажала і у своїх кравецьких здібностях була не впевнена.  

– Мама б змогла, а я не дуже вправна кравчиня.

Я замислилась лише на мить. Хіба мені важко подарувати радість дівчинці, яка залишилася без матері, ще й не зненавиділа загарбницю, що захопила материнське тіло? Вона ж все життя мріяла бути Пташкою, в той час як я хотіла лише тіару поносити. То вдіну її вдома і буду ходити як королева! Від такої думки мені стало смішно – я ж не дитина. 

— Гадаю треба залишити все як є, – сказала я. Просто Пташкою будеш ти! Ти ж згодна допомогти завтра Анвару? 

— Так, звичайно! – зраділа Ніла. – Я з задоволенням!

— То одягай аксесуари і ходімо до нього.

Черевички, у яких я елементарно шльопала, підійшли Нілі бездоганно. Для завершення образу я підмалювала дівчині очі блискітками і ми пішли домовлятися з драконом.

Тільки-но вийшли у зимовий сад, нас відразу оточила зграйка дітей. Треба зауважити що на вулиці останніми днями погода погіршилась, було холодно і мокро, тож зимовий сад став улюбленим місцем ігор дітей та відпочинку дорослих.

— Пташка! Пташка вже прибула!  – гасали навколо нас дітлахи. – А подарунки? 

— Подарунки ще в дорозі, – відповіла Ніла. – Ви ж знаєте, що подарунки надсилають в ніч перед святом? Тож чекайте терпляче і поводьтеся чемно, бо замість подарунків принесу вам жменю реп’яхів! 

ДІти супроводжували нас до самого ліфту, а дорослі з задоволенням фотографували своїх чад поряд з казковою героїнею. 

Для Анвара наш візит несподіванкою не став, він бачив на моніторі як зустрічали Пташку в зимовому саду і ідею мою передати святкові повноваження Нілі зрозумів навіть без прохання – просто кивнув, дивлячись мені в очі. Від такої підтримки лагідне тепло розлилося у мене в грудях. Анваре Рассел, ти – найкраще, що траплялося в моєму житті! Заради зустрічі з тобою варто було померти. 

Треба було бачити як знітилася Ніла, коли Анвар сказав, що вона – найкраща Пташка, яка коли-небудь залітала до  Веж, і що він із задоволенням запрошує її стати його помічницею. Разом зі мною, зрозуміло. 

— Втрьох нам буде веселіше, – зауважив він. – Для тебе, Майя, зараз підшукаємо відповідний костюм. Хочеш  бути гномом?

— А давай, – махнула я рукою. 

— Почнемо працювати з самого ранку, – Анвар не став відкладати свій інструктаж. – Нам потрібно обійти сто сімдесят помешкань і вручити двісті шість подарунків.

“Ого! - промайнуло у мене в голові, - хоч би до кінця дня впоратися!” Розносячи товари з маг-доставки, я до полудня ледь встигала обійти п’ятдесят квартир. А тут же діти! Кожному треба хоч кілька хвилин приділити, віршика послухати, щось добре сказати…

В цю хвилину пролунав виклик і на екрані з’явилося схвильоване обличчя Едіт. 

— Боссе, у вас все гаразд з підготовкою до свята? 

— Так, у мене вже є аж дві помічниці, – усміхнувся Анвар, – можеш спокійно собі  відпочивати. 

Але це не заспокоїло секретарку, вона поспіхом заговорила:

— Я щойно бачила Гаррча з Вілеєю, вони сідали  на скутер, що йде у бік Загублених Островів. На жаль, запитати я нічого не встигла – на причал мене не пустили. Я відразу зателефонувала їм. Не відповідають! Пошуковик стверджує, що обидва їхні телефони знаходяться у столиці, але я точно бачила Гаррча тут! – Едіт ледь не плакала, розповідаючи це. –  Вибачте, боссе, я не думала, що він настільки безвідповідальний, інакше б ніколи не запропонувала його кандидатуру! Я вже збираюся. Десь через півгодини буду. 

Екран згас. Анвар потер лоба. Виглядав він неабияк стурбовано.

— Хто це, Гаррч? – запитала я.

— Напередодні свята знайти виконавця ролі Дракона важко, – почав Анвар.  – Це раніше будь хто міг начепити маску і назватися Драконом. Тепер же, відтоді як було скасовано ритуал невпізнання, обдурити нікого неможливо. Навіть маленькі діти розрізняють, дракон перед ними чи ні. 

Я не розрізняла. Для мене дракони зовні  нічим не відрізнялися від людей.

— Так от, – продовжував Анвар. – Цього року у нас виникла проблема. Ми не знайшли Дракона для другої Вежі. Хотіли навіть змінити сценарій і замість дракона-чоловіка випустити драконицю-жінку, буцімто сестру головного героя. Але тут Едіт привела свого родича. В подяку я дозволив їй взяти відпустку. Гаррч пообіцяв, що все зробить сам: і  дівчину на роль Пташки знайде, і костюми  для обох замовить. Тільки попросив аванс. От, схоже, на ті гроші вони з подружкою і  чкурнули на Острови, на рок-фестиваль.

— Що ж тепер робити? 

— Доведеться повертатися до запасного сценарію. Будуть в другій Вежі роздавати подарунки дві подруги. Головне, щоб одна з них була драконицею, а інша – людиною. Допоможеш Едіт?