Глава 19

Глава 19
Ніла і Майя

Залишок святкового дня ми з Нілою присвятили господарським справам.
Житло Іверті було охайним і дещо нагадувало давню сільську хату: білені стіни, підлога, пофарбована в бежевий колір, чисті вікна, громіздкий бамбетель. Цей меблевий монстр стояв під стіною. Поряд з ним – приземкуватий, під стать дерев’яному дивану, гардероб з великим дзеркалом на дверцятах. Посеред кімнати – круглий стіл, накритий ажурно виплетеною  скатертиною. Біля стола – два стільці. Усі меблі доглянуті – жодної подряпини на поверхнях – ще й воском натерті до блиску. На стіні – яскравий печворк-килимок. На підлозі – плетена доріжка. Біля вікна – справжній антикваріат – кована чавунна консоль зі старовинною швейною машиною. 

Кімната була розділена на дві половини завісою з ситцю в тон настінному килимку та доріжці. За завісою знаходилися два вузькі ліжка, накриті ковдрами з того ж печворку. Кольори в цій кімнаті були підібрані бездоганно і всі елементи інтер’єру гармоніювали між собою.  Ой не правий був Іріас коли назвав дім Іверті клоповником!  У мене аж дух перехопило від захоплення, коли я побачила цей рустикальний рай. 

До сучасної забудови будинок Ніли не належав, втім, не був він і настільки  старим, як здавалося на перший погляд. Тут був водогін, знайшовся навіть санвузол в крихітному закутку на веранді – унітаз і душ просто над ним. А от чого не було, то це кухні. Це  мене неабияк здивувало. Весь кухонний реманент був представлений керогазом, до якого я не знала з  якого боку підступитися, бо в минулому з подібною технікою не стикалася, і  умивальником з мармуровою раковиною замість мийки. Наявний посуд складався з двох мисок, невеликого банячка з кришкою і важкої чавунної сковорідки. Ще на поличці знайшлися дві склянки і дві ложки. Жодного запасу продуктів на “кухні” не виявилося. Не було навіть солі і цукру, не говорячи вже про чай або каву. Чайника, до речі, я теж не знайшла.

З’ясувалося, що жодної потреби в приготуванні їжі Ніла з матір’ю не відчували, бо вдома практично не харчувалися. Дрібних їдалень повсюди було скільки завгодно, і готова їжа там коштувала рівно стільки ж, скільки і продукти в магазині, от у дівчат і не виникало бажання навчитися готувати самостійно.  А чай та каву вони вважали розкішшю, тому і не вживали. Економили. 

— Не розумію, як готова їжа може коштувати стільки ж, скільки інгредієнти, – дивувалася я. – Не можуть же кухарі працювати безкоштовно, вони повинні десь брати продукти хоч трохи дешевше.

— Звісно, – відповіла Ніла. – Вони беруть їх  на ринку, там усе разів у п’ять дешевше.

— У п’ять разів?! – я була ошелешена. – То чому ви не ходите на ринок і не готуєте самі? Це ж вигідно!

Ніла лише знизала плечима:

— На ринок треба йти дуже рано. Після сходу сонця там вже нічого не купиш, в мама пізно лягає спати... Та й не прийнято в столиці готувати самим. Серед моїх знайомих ніхто не готує вдома. Це не престижно, ми ж не селюки!

Такого марнотратства я не розуміла, а гордовитості і поготів. У Анвара, в його барлозі, кухня була.  І у Вежі, в кожних апартаментах, теж. Навіть в кімнаті консьєржа був кухонний куточок.  То виходить, подібна зарозумілість притаманна лише найбіднішим? 

— Ми мусимо це змінити, – сказала я. – Інакше нам не вижити. Не можна так розкидатися грошима! Покажеш де ринок? 

Треба ж подивитися що там, де, і по чому.

— Гаразд, – погодилась Ніла. – Це тут, недалеко. 

— Сходимо туди завтра на світанні, - вирішила я. - А зараз покажи де ви зазвичай харчуютесь, бо незабаром вечір, а я ще й не снідала. 

Їли ми в кнайпі за рогом. Сьогодні там подавали картопляне пюре з підсмаженою сосискою та капустяний салат. Після Анварової вишуканої кухні це меню здалося мені дещо примітивним, а куца порція аж ніяк не втамувала голоду. Отже після обіду я наполягла на поході в магазин. Гроші у мене були - Анвар видав аванс із тих п'ятдесяти скудо, що складали мою зарплатню, та й чайових я трохи назбирала. На каві економити не будемо. Та й чайник треба купити. 

Варто жінці потрапити в магазин, як вона забуває про все на світі. Тим більше, якщо це іншоствітовий супермаркет. Товару тут було неміряно. На самих лише чайниках я зависла ледь не на півгодини, ніяк не могла вирішити який подобається більше. З кавою вже не  заморочувалася – тільки-но побачила серед різноманіття такий пакуночок, як стояв у Анвара на полиці, відразу схопила, не дивлячись на ціну. Ніла була шокована моїм марнотратством, бо була та кава не з дешевих, але заперечувати не стала, гроші ж мої! До чаю я купила цукру і варення, а ще – велику коробку печива, щоб було чим похрумтіти. Інших продуктів брати не стала, адже на завтра ми запланували похід на ринок, а холодильника  в помешканні Іверті не було. 

Тільки-но ми повернулися додому зателефонував Анвар. Яка ж я була рада! Спочатку він запитав як пройшов день, а потім сказав, що Іріас домовився про якийсь там специфічний захист для нас із Нілою, і завтра зранку нам його встановлять.

***

Наступного ранку на базар ми так і не потрапили. З’явилися більш невідкладні справи. Анвар напередодні  повідомив, що приймальна камера маг-доставки знову переповнена. Дракони, виявляється, дізнавшись про нову послугу, взагалі перестали забирати  свої замовлення. Тому зранку-раненько ми  кинулися розносити посилки. Ніла визвалася мені допомогти.  

— Треба встановити тарифи за зберігання, — бурмотіла я, собі під ніс, наповнюючи пакунками третій візок.

Попередні два ми вже розвезли по поверхах. Тим, кого не застали вдома, залишили надходження в спеціальних просторових кишенях біля дверей (таких собі поштових скриньках місцевого зразку) і повернулися назад. Товару в камері залишалося не менше ніж на дві ходки.

Ми сьогодні поспішали, адже на нас очікував похід в інше місто, де встановилять захист від передчасної наглої смерті. Як діє цей захист, я  собі не дуже уявляла, і Ніла про те нічого не знала, а Анвара розпитувати я не стала. Надто вже дивним здавалося мені це питання. Чомусь я була впевнена, що короткої відповіді на нього не існує, а я ж вирішила  обмежити наше з Анваром  спілкування до мінімуму! Сумно мені від того було аж до сліз, але відступати я наміру на мала. Сторонню сім’ю руйнувати - не моє! Чужий чоловік він і є чужий. Може з часом забуду його.