Глава 16

Глава 16
І як з цим жити?

До тями я прийшла в кабінеті дока Ларріуса, сидячи на колінах у Анвара. Ардоні – злющий, як чорт – сидів поруч і тримав мене за руку. Дивно тримав: стискав, наче кліщами, а рука була холодна, як лід. Сам Ларріус розташувався за своїм столом. І Ніла теж була тут.

— Нарешті отямилася! – прокоментував моє пробудження док. — Не лякай нас так більше.

Я звільнилася з обіймів Анвара, відпустила руку Ардоні і  всілася між ними на диван. Одягнена я була так, як вийшла на кухню – у домашній спортивний костюм. На ногах – пухнасті капці. Це виходить, Анвар притягнув мене сюди просто з дому? Він що, відкрив той самий драконячий шлях, про який колись говорив Ардоні? На ньому також були ті ж самі шорти і майка, в яких він варив каву, а на ногах – зовсім нічого. Отже, він навіть взутися не встиг, настільки поспішав! 

— Я… знову ледь не померла? – запитала я. Втім, відповіді і не треба було – все й так було ясно.

— Так, — відповів Ларріус. – Шанс  у тебе був.

Він трохи помовчав, а тоді додав:

— Отже, ти Майя з іншого світу. Анвар розповів про ваш спільний сон, – док почухав підборіддя. – Гм… Спільний сон!  Малорозповсюджене явище! Хоча мені доводилося стикатися. Воно свідчить про те, що між вашими душами виникла спонтанна прив’язка. Вірогідність того, що, помираючи, ти потягнеш за собою Анвара, тепер набагато вища, ніж раніше. І що з цим робити – я, на жаль, не знаю. Зв’язок між цим тілом і твоєю душею вкрай нетривкий: наче щось заважає йому закріпитися. Тож ти мусиш бути вкрай обережною. І насамперед – зайве не хвилюватися.

Я мовчала. А що тут скажеш? Жахлива новина.

— Я не хочу, щоб вона померла, – раптом сказала Ніла. – Бо тоді від моєї мами взагалі нічого не залишиться.

Її відвертість розтопила крижинку, що утворилася на моєму серці після слів Ларріуса.

— Я б хотіла бути твоєю мамою, – відповіла я. – Але насправді я старша за тебе лише на вісім років. Можливо, ти погодишся вважати мене сестрою?

— Гаразд, – зітхнула Ніла. – У мене ніколи не було сестри.

Іріас сидів поруч, мовчки слухаючи нас.

— А ти, Іріасе? – обернулася я до нього. – Ти засуджуєш мене? Думаєш, я неправомірно захопила тіло Іверті?

У нього було таке лице, що й відповіді не потрібно було. Здавалося, він готовий розірвати мене просто зараз і стримує себе з останніх сил.

— Ніхто тебе не засуджує, – нарешті через силу промовив Ардоні, відводячи погляд. Але я йому не повірила. І бачила, що Анвар із Ларріусом теж.

***

…Іріасу було боляче. Боляче брехати Майї, боляче бачити її в тілі, яке мало б належати його істинній. Він нічого не міг вдіяти зі своїм сприйняттям цієї ситуації – Майя дійсно ввижалася йому загарбницею. Вона взагалі не повинна була опинитися у їхньому світі! Можливо, саме через неї справжня хазяйка не змогла повернутися у ще живе тіло й була змушена піти з цього світу.
Як же йому хотілося вигнати зайду! І водночас він розумів, що це неможливо. Ніла має рацію — якщо Майя помре, у них взагалі нічого не залишиться від Іверті. А ще ж є Анвар, чиє життя тепер напряму залежить від присутності у цьому світі іншосвітової потраплянки.

Дилема розривала Іріасу серце, і що з цим робити він не знав. Ардоні елементарно боявся тепер зустрічатися з Майєю – остерігався їй нашкодити. Відтоді, як усе прояснилося з її потраплянням, він сам – не гірше за Ларріуса – бачив той розрив аури, що не давав прибулиці остаточно закріпитися в цьому тілі. Ба більше – помітив і інші нетривкі місця у з’єднанні душі та тіла. І навіть знав, куди можна поцілити згустком драконячого вогню, щоб миттєво розірвати всі зв’язки. Від цих думок йому ставало моторошно. Він розумів, що так проявляється його драконяча сутність, здатна вбити будь-кого заради своєї істинної, і боявся, що звір всередині нього здолає людину.

А найгірше було те, що всі навколо це помітили.
Анвар рикнув і знову притис Майю до себе, Ларріус докірливо похитав головою, Ніла дивилася на Ардоні насторожено. А Майя про щось глибоко замислилася.

***

Треба тікати!
Ця думка осяяла мене, щойно я зрозуміла, що саме відбувається з Іріасом. Він не пробачить мені появи у цьому світі, не простить того, що я зайняла тіло Іверті. Адже якби не я – у нього був би шанс отримати свою істинну в повному об’ємі. А оскільки до мене особисто кохання він не відчував – лише потяг до тіла Іверті – невідомо чим це все може закінчитися. А раптом не втримається і забажає помститися?

І з Анваром доведеться розпрощатися. Хоча це буде набагато складніше ніж з Іріасом. Адже Анвара я кохаю всім серцем, та й він, схоже, мене по-справжньому любить. І стосунки доволі міцні у нас вже склалися.  Але він одружений. Це було б нездоланною перешкодою навіть якби я не відчувала від його жінки ніякої загрози. А я ж відчуваю! І набагато сильнішу ніж від Ардоні. Хтозна, що вчинить вона коли повернеться? А що повернеться, я сумніву не мала. Таких чоловіків, як Анвар, не кидають. Отже треба тікати від усіх. Куди? А туди, де має бути місце людям простим, таким як я, Іверті і Ніла. Якщо я оселюся там, де жила моя попередниця, тим самим вб’ю одразу кількох зайців: Сальваріту зайве не дратуватиму, Ніла не залишиться сама, і на життя нам з нею вдвох заробити буде набагато легше.
Напружена тиша тривала ще кілька хвилин. Нарешті я рішуче звільнилася з обіймів Анвара:

— От що, фери. Дякую вам обом, що рятували мене як могли. І вам, докторе, за турботу. Але бачу, що настав час переходити до самостійного життя. Ніло, пустиш мене до себе пожити?

— Так, звичайно! – дчвчинка, здається, зраділа.

— Анваре, якщо твоя пропозиція залишається в силі, я і далі розноситиму покупки і слідкуватиму за порядком у холі. І допоможу тобі на святі, як ми і домовлялися. Але користуватися твоєю гостинністю більш не буду. У тебе є дружина, отже перебування в твоєму домі іншої жінки – недоречне.