Глава 13

Глава 13

Несподівана знахідка

Сам лише знімок аури не дає повного уявлення про розумну істоту. Для того, щоб впізнати свою пару, дракону потрібно бачити не лише душу претендента, але й відчувати еманації тіла. Зазвичай пізнання відбувається одночасно, бо тіло і душа невід’ємні одне від одного, але в Іріаса вийшло інакше. Скласти власні відчуття докупи він зміг не відразу. Якби не Ларріус, Ір, можливо, і не звернув би належної уваги на невідому раті: Фізичний потяг, в даному випадку, не головне – хіба мало до кого він виникає? Висновкам Ларріуса він повірив, але власні відчуття все ж таки вирішив поставити в пріоритет.

І ось тепер у нього в руках був знімок аури Іверті Бінс. Він дивився на нього й розумів: якби цю душу поєднати з тим тілом, яке нині належить невідомій жінці, він отримав би свою істинну в повному обсязі.

Видовище захоплювало – Ір не міг відвести очей від ніжних спалахів, що диво як гармоніювали з його аурою, і до того ж підходили до тіла невідомої раті набагато краще, ніж та душа, що зараз перебувала в ньому. Що ж трапилось? Невже душа і тіло Іверті розділились під час катастрофи, і тіло захопив хтось інший? Як подібне могло статися? І хто цей загарбник? Звідки він взявся?

Нічого подібного в їхньому світі раніше не траплялося (принаймні не фіксувалося). Інакше Ір, один із небагатьох, хто мав повний доступ до секретної інформації, неодмінно знав би про це. І де поділася душа Іверті? Невже пішла в засвіти?

А ось у це Іріас відмовлявся вірити. Тим паче, що дослідження маг-лікарів свідчили: душа тримається поряд із тілом весь час, допоки воно живе. Не завжди вона здатна самостійно повернутися, іноді потребує допомоги, але все одно перебуває поруч.

І що тепер робити? Як визначити, де саме перебуває душа Іверті? І як повернути її на законне місце? А загарбницю… хіба можна просто вигнати? Це ж означало би вбити її! А це вже точно зашкодить Анвару, навіть попри те, що він із нею жодним чином не пов’язаний.

Дилема, що постала перед Іріасом, краяла серце. Щоправда, ще залишалася маленька надія на те, що припущення Ларріуса хибні, або що тіло належить не Іверті. Можливо, у неї була сестра-близнючка? Наявність однояйцевої близнючки могла б усе пояснити.

Отже, треба шукати її родичів.

***

Адресу Іверті, як і її біографію, дізнатися було не важко – все це було в базі.

Співачка, тридцять два роки, розлучена. Виховує дочку (вік не вказано). Прочитавши про дитину, Ір вимкнув комп’ютер і подався за вказаною адресою. Його непокоїла думка: що могло статися з малечею за час відсутності матері?  

Мешкали Іверті з дочкою в старому одноповерховому будинку на околиці міста. Обшарпана будівля являла собою стандартне муніципальне житло для малозабезпечених. Родина Бінс займала тут кімнату з прибудованою верандою, яка правила водночас за передпокій і кухню – крізь віконне скло Іріас роздивився гачок, на якому висіло жіноче пальто, стіл із каструлями та примус на тумбочці. Вікно кімнати виходило на цю ж веранду. Воно було відчинене, і через нього можна було побачити стару швейну машинку з ножним приводом – справжнісінький антикваріат.

Вхідні двері були зачинені, на ввічливий стукіт ніхто не відповів. Зате з сусіднього вікна визирнула молодиця в домашньому халаті й бігуді. Вона сперлася грудьми на підвіконня так, що поли халату розійшлися, демонструючи її чималі «багатства», і спитала:

— Шукаєте когось, фере?

— Так, шукаю Іверті Бінс, – відповів Іріас.

— Та нема її, давно вже, – повідомила сусідка.

— А де поділась?

— Та хто зна… Може, коханця собі знайшла та поїхала з ним. Ви у Нілки запитайте, доньки її.

— А де дочка? В якій школі вчиться?

— Та в якій школі! Вона ж доросла! Влітку п’ятнадцять стукнуло. На заробітках Нілка. Матері ж нема, а їсти щось треба, от вона й співає за гроші на площі біля Департаменту.

— Не може такого бути! – здивувався Іріас. – Я щодня буваю в Департаменті, і щойно звідти, і  жодних співаків на площі не бачив.

— То ви страж? – раті кокетливо оголила плечико.

— Так! – рикнув Ір. – Голова Департаменту, Іріас Ардоні.

— Ой… То ви з головного Департаменту? – раті миттєво перестала кокетувати. – А вона біля нашого місцевого співає. На площі, за два квартали звідси. Ви не думайте нічого такого – у нас там все по-людськи! Наші стражі всіх «кришують».

Не прощаючись, Ір перейшов порталом до районної управи, в будівлі якої розташовувався місцевий департамент правопорядку.
На площі дійсно святкували. Напевне, це зараз було найжвавіше місце в районі.

Довго шукати дівчину не довелося. Ір практично відразу помітив її – надзвичайно схожу як на фотографію Іверті, так і на їх із Анваром таємничу раті. Вона співала, акомпануючи собі на гвардерії – старовинному і дуже складному музичному інструменті. Грала й співала дівчина вправно, однак із аудиторією у неї було не густо, а в чохлі від інструмента виблискувало зовсім небагато монет. Ір дочекався кінця пісні, кинув у купку ще одну монетку і покликав дівчину поговорити.

Назвався, сказав, що розшукує її матір. На жаль, нічого нового не почув. Де поділася Іверті Ніла не знала.

— А чому ти сама не шукаєш її? — запитав він. — Чому не звернулася до стражів?

— Я зверталася. Вони сказали, що я неповнолітня і не маю права подавати заяву. Але потім ніби погодилися написати її за мене. Написали чи ні – не знаю. Відповіді не було…

В законі жодних обмежень для неповнолітніх не прописувалося, особливо коли йшлося про пошуки людини. І жодної заяви від Ніли Бінс у системі не реєструвалося. Отже, ніхто нічого не писав. Працювати не хотіли місцеві стражі, от і обдурили дівчину!  

Іріас вирішив, що обов’язково з цим розбереться. Він запросив Нілу присісти на лаву, розказав про невідому раті, що втратила пам’ять. Повідомив, що комп’ютер ідентифікував її як Іверті, але аури  обох жінок не співпадають.