Глава 6

Глава 6
Таємниці житлового питання

Як не дивно, швидко з’ясувати хто спаскудив квартиру, не вдалося. Жодного проникнення камера у холі не зафіксувала, бо була елементарно відключена.
Розлючений дракон викликав місцевих стражів, а ті – детективів з Департаменту правопорядку. Турбувати через подібну дрібницю голову Департаменту Анвар не наважився, але той, несподівано, з’явився сам.

— Нюхом чую, що у вас тут знову коїться щось неприємне, – сказав Ардоні. – Очей не зведу, поки не з’ясую, в чому справа. Зараз мої хлопці знімуть залишкові вібрації аур – так ми дізнаємося, хто заходив до кімнати протягом останньої доби. Поки що можу сказати одне: це був дракон, бо все випалено драконячим вогнем.

Анвар зітхнув – це і без детектива було зрозуміло.

— А ти, Анваре, бережи раті. Маю відчуття, що саме на неї йде  полювання.

Детектив звертався до Анвара, але не зводив очей з мого обличчя. Від тієї хвилини, як Анвар нас познайомив, Іріас розглядав мене так, наче я витвір мистецтва який. Мені було приємно і водночас дивно: це ж треба – ще один дракон, якому не бридко дивитися на моє спотворене лице.

Потім вони довго говорили – з’ясовували, хто міг дізнатися про намір поселити мене в квартирі консьєржа. Анвар був певен, що ніхто, крім Сальваріти, про це не знав, бо він нікому більше не розповідав. Сальваріту ж як винуватицю погрому виключили одразу: виявилося, що у неї настільки слабкий вогонь, що без допомоги сірника вона не здатна навіть газову конфорку підпалити. До того ж камера перед центральним входом зафіксувала, як невдовзі після гучної розмови з чоловіком дракониця вийшла з Вежі, сіла в таксі й подалася у невідомому напрямку.

Приблизно за годину підлеглі Ардоні доповіли, що аналіз залишкових коливань аур завершено і встановлено: у квартиру ніхто, крім Сальваріти та нас із Анваром, не заходив. Отже, Сальваріта все ж таки була там. Це підтвердила й Анварова секретарка, раті Едіт. За її словами, Сальві ще до початку робочого дня забігла в офіс і попросила відкрити кімнату консьєржа, пояснивши, що з цього моменту там житиме “їхня підопічна”. Збій у роботі техніки Едіт помітила відразу – їй не вдалося підняти ролети на вікні. Чи працюють камери, вона не перевірила.

— Скоріш за все, хтось навідався у квартиру після Сальваріти, але  до нас, – припустив Анвар.

— І сліду не залишив, використавши настільки сильний вогонь? – скептично зауважив Іріас.

Пояснення цьому не було. Загадок навколо постраждалої квартири більшало.

— Я не я буду, якщо не з’ясую все! – пообіцяв Ардоні й став прощатися.

Єдиним позитивним результатом його візиту було те, що він порадив маг-лікаря, до якого можна звернутися з приводу моєї амнезії та проблем з мовою.

Коли копи закінчили свої справи (що за дивне слово – “копи”? Звідки я його взяла? Але не вигадала – це точно!), Анвар викликав сміттяра і прибиральників. За їхньою роботою я спостерігала на екрані, на той момент систему камер уже відновили.

На мій превеликий подив, робітники виявилися зовсім не людьми. “Сміттяр” являв собою півсферу діаметром близько метра, яка переробляла все, що приносили дрони-прибиральники. А тих було четверо – вони вільно пересувалися не лише по підлозі, а й по стінах і навіть по стелі. З вікон та інших скляних поверхонь теж не падали. За кілька годин студію повністю підготували до ремонту: стіни позбавили залишків шпалер, меблі відмили та зачистли від обгорілої фарби. Мені особисто робити нічого не довелося.

Замість розплавленого ліжка на підлозі залишилися чотири злитки металу, а весь бруд було спаяно в один невеликий брикет. Чому я думала, що сміттяр і прибиральники – це люди? Як можна було забути про існування подібних технологій?

Залишок дня я провела у Анвара в кабінеті. Ми разом вибирали кольори для стелі, стін і меблів, покриття для підлоги, посуд і текстиль. Ліжко вирішили використати те, на якому я спала в пентхаусі – спеціальне, медичне, надзвичайно зручне.

Жодна жива душа за весь день нас не потурбувала. Лише Едіт принесла тацю з наїдками коли настав час обіду. Всі разом ми і перекусили. Сальваріта так і не з’явилася, але, схоже, чоловіка її відсутність зовсім не турбувала. А ввечері постало питання, де мені ночувати.

— Сьогодні вранці Сальваріта взяла з мене клятву, що ти більше не з’явишся там, де мешкає вона, – почав Анвар. – Ти ж пам’ятаєш, що дракон не може порушити обіцянку?

Я не пам’ятала, але кивнула – тепер знаю!

— Тож, поки триває ремонт, пропоную тобі пожити в моєму заміському будинку, – продовжив він.

— На дачі?.. – я мимоволі знову видала беззмістовну дурню. Сама не розумію, звідки беруться такі дивні слова, але не вигадую я їх, це точно.  Анвар лише сумно усміхнувся:

— Я переїду також. Я обіцяв Іріасу, що не спущу з тебе очей.

Чесно кажучи, я зраділа. Ще б пак – я вже встигла перелякатися, що він залишить мене саму. Але погоджуватися не поспішала.

— У шале є дві спальні… – знайшов за потрібне пояснити дракон.

Я розкрила рота, щоб запитати, як поставиться до цього його дружина, але сказати нічого не встигла. Анвар випередив мене:

— Сальві не шанує тихе життя, – сказав він. –Це лише мій барліг. Вона нас там не потурбує.

Та невже?! Щось я не дуже в це повірила. На мою думку, від Сальваріти можна було очікувати чого завгодно, а ревнощів – у першу чергу. Мій скептичний хмик не пройшов повз увагу Анвара.

— Гадаєш, вона прийде серед ночі щоб звинуватить мене у зраді? – запитав він.

Саме так я і вважала — що й підтвердила кивком і дивним словом «так».

— Невже ти й цього не пам’ятаєш?.. – зітхнув Анвар. – Я ж дракон, і не можу зрадити дружині – цьому перешкоджає шлюбна прив’язка. Якими б жахливими не були наші стосунки, інших жінок, у фізичному плані, для мене не існує. Сальваріті це відомо.

От і чудово. Такий розклад мене цілком влаштовував. Проти товариства Анвара я нічого не мала, а от із Сальві конкурувати не бажала жодним чином. І, оскільки заперечень у мене більше не виникло, я погодилася на його пропозицію.