Глава 4

Глава 4
Не так сталося, як гадалося

Наступного вечора, рівно о десятій сорок, Сальві стояла навпроти трамвайної зупинки. “Сіра миша”, що зазіхнула на її скарб, з’явилася хвилина в хвилину. І тієї ж миті з-за рогу виринув автомобіль.

Нікого, крім тієї жінки, на зупинці не було, а стояла вона просто на брівці. На шаленій швидкості машина вилетіла на тротуар і знесла бідолаху з ніг, підкинувши високо вгору. Куди вона впала, Сальваріта не помітила – увагу повністю поглинула автівка. А у тієї раптом, ні сіло ні впало, відвалилося колесо. Машина вильнула і на повному ходу врізалася у стіну найближчого будинку.

Кілька хвилин Сальваріта не могла оговтатися від побаченого. Вона не розуміла, чому це сталося. Адже мати була людиною — її не мало б зачепити віддачею!

Сальві бачила, як Маргіта безуспішно борсається в ременях безпеки, намагаючись вибратися з машини, але не ступила й кроку щоб допомогти. Чула її сповнене жаху й болю виття, коли авто спалахнуло, наче велика свіча. В яскравому полум’ї вона помітила і свою суперницю: та лежала обличчям донизу на бруківці, досить далеко від пожежі. Сальваріта підійшла і поворушила її черевиком. Жодної реакції.

“Мертва? – подумала вона. – Ну хоч із цим пощастило!”

Дракониця розвернулася й попрямувала до метро. Ні краплі жалю – ні до матері, ні до незнайомки – в її серці не виникло. В голові ж крутилася лише одна думка: тепер доведеться шукати іншу відьму, яка погодиться постійно варити для неї приворотне зілля, а з ідеєю вагітності, певно, доведеться розпрощатися.

***

Що вона накоїла, Сальваріта усвідомила лише наступного ранку, коли по неї прийшли стражі з Департаменту правопорядку. Виявилося, що дракониця потрапила в зону спостереження вуличної камери, яка зафіксувала і саму подію, і те, як Сальві стояла й тупо дивилася на намагання Маргіти звільнитися. А також і те, як вона підбігла до постраждалої жінки, штурхнула її ногою, розвернулася й пішла.

Наїзд на людину розцінили як нещасний випадок, у якому дракониця участі не брала. Магічна віддача за порушення ритуалу неспричинення шкоди її оминула, а це вважалося головним доказом непричетності. Втім, Державного Закону Сальваріті уникнути не вдалося: за те, що залишила постраждалих без допомоги, вона мала бути покарана.

— Я гадала, та жінка мертва, – ридала Сальві, сидячи навпроти головного столичного детектива. – От і пішла собі.

— А чому ви не допомогли матері? – підняв брову Іріас Ардоні. — Ви майже вісім хвилин стояли й дивилися, як вона не може вийти з машини. Тільки не кажіть, що злякалися вогню.

Саме це Сальваріта й зібралася сказати, але вчасно схаменулася: жоден дракон вогню не боїться і постраждати від нього не може.

— У мене був шок, – видихнула вона.

Це звучало правдоподібно.

Фер Ардоні, голова Департаменту правопорядку, зітхнув. Анвар Рассел, старий приятель, попросив його проконтролювати розслідування й подбати, щоб ніхто з людських слідчих не вирішив помститися за постраждалих і зігнати зло на дракониці. Траплялося, на жаль, подібне. Не всі люди належним чином поважали драконів, тим більше таких слабких як Сальваріта. Тому Іріас  зайнявся її справою особисто. Йому здавалося – нічого складного там немає, але чим глибше занурювався, тим більше його щось непокоїло. Що саме, він поки не визначив, але насторожився, бо звик довіряти своїй інтуїції.

— Що ви, раті Рассел, взагалі робили в тому районі? – спитав Іріас.

— Я мала намір зустрітися зі своєю матусею, – тихо відповіла Сальві.

— У такий пізній час?

— Це вона попросила. Сказала чекатиме саме там.

Брехні, яку дракони відчувають безпомилково, у її словах не було, і детектив задовольнився відповіддю. Він попросив Сальваріту почекати і перейшов у сусідній кабінет, де перед допитом залишив Анвара.

Сальваріта, не гаючи часу, схопила порожню склянку і притулилася вухом до стіни. Драконячий слух у неї був чудовий – вона почула майже все.

Вона знала Ардоні з дитинства: колись він був охоронцем Кайріса Валаді, сина Владики, з яким Сальві навчалася в одному класі. Охоронець завжди сидів поруч з принцом, тож за роки навчання Сальваріта мала змогу досхочу намилуватися його непроникним обличчям. Побачити Ардоні знову було для неї несподіванкою, так само як дізнатися,  що він є старим приятелем Анвара.

Деякий час вона тішила себе думкою, що Ардоні її не пам’ятає, адже її забували всі з ким вона довший час не зустрічалася, але Сальві помилилася. Детектив впізнав її, хоча бачив останній раз ще підлітком. Ще й пригадав, як вона зганьбилася на іспиті з перевтілення, продемонструвавши свою нікчемність всім оточуючим, – і, як справжній мерзотник, поділився цим спогадом з Анваром. А коли почув, що вона і досі не вміє обертатися, великодушно запевнив, що постарається «пом’якшити покарання», бо Анвар прихистив під крилом неповносправну драконицю.

Від цих слів Сальваріта мало не захлинулася злобою — жбурнула склянку у відкрите вікно й десять хвилин бігала з кутка в куток слідчої кімнати, аби бодай хоч трохи заспокоїтись. Та саме через це вона прогавила найцікавіше.

...Коли Анвар звернувся до Іріаса з проханням допомогти, той не відразу зрозумів, що мова йде саме про Сальваріту (дракони хоч і приятелювали, занадто близько не сходилися, була тому причина). Побачивши її, Ардоні був щиро здивований. На його думку, у яскравого, харизматичного Анвара не могло бути нічого спільного з такою  «блідою ментально» істотою як Сальваріта. Тому він першим ділом просканував їхню подружню ауру. Те, що побачив, насторожило:

— Ти в курсі, Анваре, що аура твоєї дружини жодним чином не збігається з твоєю? – промовив Ардоні. – Прив’язка між вами суперечить базовим законам драконячої фізіології. Навіть я, не експерт, бачу, що це щось вкрай неприродне. Невже ти настільки… закоханий?