Глава 3

Глава 3

Драконячі плани

Анвар Рассел був одним із співзасновників акціонерного товариства, якому належав найсучасніший і найдорожчий житловий комплекс у столиці – три хмарочоси, які в народі прозвали Драконячими Вежами. Рассел був далеко не першим за статками в цій компанії, але він обіймав у комплексі найвідповідальнішу посаду. Рада директорів довірила йому керівництво всіма трьома Вежами.

На одній із будівель Анвар мав власний пентхаус, але мешкав доволі далеко від столиці, в передгір’ї, біля мальовничого озера, у невеликому котеджному селищі, надійно прикритому від сторонньої уваги драконячим куполом. Сальваріта терпіти не могла це затишне місце. Як на неї, там було занадто тихо й спокійно. Нудно, одним словом. Їй же потрібні були рух, музика, мерехтіння кольорових спалахів і загальне захоплення. Окрутивши Анвара, вона вважала, що легко переконає його перебратися ближче до нічних клубів та інших розваг, але не вийшло. Він навідріз відмовився переїжджати у Вежу. Дозволив їй жити в пентхаусі, а сам залишився у своєму котеджі.

Анвар взагалі не побажав поступитися жодною звичкою на користь дружини. Приворотне зілля, на жаль, викликало в нього лише хіть до Сальваріти, не впливаючи на інші почуття. Вона так і не змогла нічим зацікавити його. Задовольнивши фізичну потребу, він просто переставав її помічати – до того часу, поки гормони, підхльоснуті зіллям, знову не починали долати його.

Вільний час Анвар і надалі волів проводити в колі своїх друзів або на природі. Щоб отримати хоч крихту уваги від чоловіка, Сальві доводилося вдаватися до шантажу. Сексуального, зрозуміло. От і виходило, що кілька разів на тиждень чоловік змушений був виводити її в люди – запрошувати в ресторани або нічні клуби, інакше до себе вона його не підпускала.

Журналісти, які відстежують життя будь-якого помітного мешканця драконячого світу, мліли, висвітлюючи прояви “кохання” подружжя Рассел. Анвар не заперечував проти уваги ЗМІ, інколи навіть навмисно позував для фото, бо це йшло на користь його бізнесу. А Сальваріта від того отримувала двоякі відчуття. З одного боку, бути в центрі подій їй завжди подобалось, з іншого – вона розуміла, що Анвар просто використовує її. А цього вона не любила. Подібний привілей – використовувати когось у своїх інтересах – мав належати виключно їй.

На додачу до своєї байдужості Анвар виявився ще й надзвичайно скупим. Вільного доступу до своїх грошей він Сальві не надав.

— Навіщо? – спитав він, коли вона стала наполягати. – Я і так сплачую всі твої рахунки і задовольняю потреби.

Дійсно. Рахунки він сплачував, це було обумовлено шлюбним договором. Але в тому ж клятому договорі був пункт, що він не зобов’язаний платити за її шкідливі звички. Перелік тих звичок позбавляв Сальваріту практично всіх радощів у житті. Ні, звичайно, контракт не забороняв їй вживати алкоголь чи палити тютюн, купувати драконячу травку чи відвідувати казино. Але тільки за власний кошт, якого в Сальваріти не було. Щоб мати власні гроші, потрібно було працювати, але тоді не лишалося б часу на розваги і догляд за собою.

Втім, був у договорі ще один пункт. Після народження дитини Анвар пообіцяв виплатити дружині кругленьку суму з шістьма нуликами після одиниці. Тож вона вирішила почекати. Нікуди задоволення від неї не втечуть – на розваги ще буде час. У драконів життя довге.

Коли з’ясувалося, що дії привороту вистачає лише на короткий термін, Сальваріта знов кинулася до матері. А у тієї вже була напоготові нова пляшечка. От з того часу і повелося: щомісяця Сальві була змушена повертатися до Маргіти з простягнутою рукою.

Втім, вона змирилася з цим приниженням – під дією зілля Анвар ставав повністю таким, як вона мріяла: плазував перед нею на колінах, вимолював близькість і задовольняв будь-які її забаганки (якщо вони, звісно, не обмежувалися шлюбним договором). Яка ж це була насолода – тримати дорослого, сильного дракона у своїй владі! Саме цього, як виявилося, Сальваріта прагнула найбільше. Навіть гроші виявилися для неї не настільки важливими.

П’ять років вона вважала свій шлюб вдалим, навіть попри те, що так і не змогла завагітніти.

Не лише гроші спонукали Сальваріту бажати дітей у такому молодому віці, але й демографічний закон, ухвалений Драконячою Радою. Згідно із законом, усі пари, пов’язані драконячим шлюбом, якщо протягом перших п’яти років у них не з’являлося немовля, мали пройти маг-обстеження і, в разі потреби, – процедуру корекції магічного балансу.

Маг-лікарів Сальві відверто боялася. Бо лізуть у душу без дозволу, а потім ще й оприлюднюють свої образливі висновки. Проходила вона вже якось обстеження. Зі школи направляли, коли у встановленому віці вона не змогла перевтілитися. Ну і що з того, що її тоді обдивилися з усіх боків? Хіба чимось допомогли? Зате повідомили шкільному керівництву, що вона — виродок: дракон з аурою людини без магічних здібностей.

Отже, у п’яту річницю шлюбу Сальві прийшла до матері не лише по нову дозу приворотного, а й з проханням зварити їй зілля для запліднення. Вона не мала сумніву, що мати може зробити таке – адже, певно, колись сама цим скористалася.

Втім, відкрити рота донька навіть не встигла. Мамця ошелешила її з порога:

— У мене було видіння, – сказала Маргіта. – Я бачила жінку, яка відбере у тебе Анвара.

— Тобто як «відбере»? – не повірила Сальві. – Попри прив’язку? Це неможливо!

— А якщо вона його істинна пара?

— Хто така?! – клубок ревнощів закрутився в грудях у Сальваріти так, що аж серце занило. – Що за дракониця?!

— В тому-то й річ, що не дракониця. Звичайна людина.

— У людей не буває істинних пар! — Сальваріта повторила всім відому істину, але Маргіта лише презирливо пирхнула:

— Ти впевнена? Бо так вважають дракони? Хтось взагалі коли-небудь вивчав це питання?

Цього виявилося достатньо – Сальві повірила їй.

— Хто вона?! – від злості її аж трясло. Якби вміла перевтілюватися, перетворилася б просто тут і рознесла б будинок на друзки. – Де живе?!