Глава 2

Нюанси подружнього кохання

Сальваріту долала злоба. І не стільки на кляте людисько, з яким Анвар носився, наче дурень з писаною торбою, як на власну матір. Бо саме через неї виникла вся ця ситуація. Якби не Маргіта, Анвар з цією потворою ніколи б не зустрівся!
Втім, нічого нового з Сальві не відбувалося. Мати свою вона ненавиділа відтоді, як розпізнала в собі дракона.

Це ганьба – вважала вона – вищій істоті народитися від простої людської жінки. Ще й без батька! Тобто, від випадкового зв’язку. Хоча у випадковість, знаючи свою матір, Сальві не вірила. Не настільки простою була Маргіта. Походила вона з найнижчих верств суспільства, але від природи мала сильний відьомський дар. Отже, зустріч з батьком Сальваріти могла передбачити, прорахувати і навіть спровокувати. А далі в хід вступали зілля, від яких жодному дракону рятунку не було. Саме за допомогою зілля – була впевнена Сальві – Маргіта викликала у дракона пристрасть до себе. І вагітність, скоріш за все, теж.

І про що вона тільки думала, зважуючись на дитину без прив’язки? Про майбутнє своєї дочки точно не замислювалась. А велося Сальваріті не дуже. Вона, красуня і розумниця, дуже довго не могла знайти собі місця під сонцем. Дракони Сальваріту за свою не сприймали, а людей вона не любила сама.

Як бастард невідомого драконячого роду Сальві отримала можливість навчатися в одному з найкращих учбових закладів столиці – школі Ейнарда Мелларда, але це їй майже нічого не дало. Ніхто її там гідно не оцінив: викладачі ставилися до неї упереджено, а співучні заздрили. Ніхто, звичайно, у заздрощах не зізнавався, але навіщо – вона і сама це знала.

Показники, з якими вона закінчила школу, аж ніяк не втішали. Про подальше навчання з такими балами і мови не могло бути. Та й не хотіла Сальві більше вчитися. Витрачати свої найкращі роки на книжки? Знову терпіти приниження від тупих викладачів? Ні, це не для неї.

Без освіти хорошу роботу знайти було годі, тож Сальваріта й шукати не стала. Вона вирішила, що краще знайде собі чоловіка. Не такого, як мати, а справжнього – з прив’язкою. Щоб змушений був турбуватися про неї до кінця життя, а вона вже якось із ним стерпиться.

В існування істинних пар Сальві не вірила. Навчаючись у школі, вона зустріла багато драконячих нащадків, які нікому не знадобилися. А хіба було б у світі стільки неприлаштованих драконят, якби вони народжувалися у справжніх пар? Тому й жодних пересторог щодо запланованого шлюбу Сальваріта не сприймала. Ще й від кого? Від матері? Фі!

План дій дракониця склала заздалегідь.

Чоловік їй був потрібен не будь-який, а високорідний. З родоводом, довшим за його хвіст, і з пристойною скарбницею. Зустріти подібного було проблематично: не вештаються, зазвичай, високорідні у бідних кварталах. Але Сальві була наполегливою. Щодня вона наводила красу, одягала наймодніші речі і вирушала на пошуки свого щастя. Гуляла у скверах і парках, заходила до торгових центрів та кафе.
Безрезультатно. Її ігнорували навіть після того як вдавалося зав’язати знайомство. Жоден із кандидатів у чоловіки, познайомившись, не побажав зателефонувати їй наступного дня.

Сальваріта злилася, а зло зганяла на матері: вередувала, дорікала, що та мало грошей дає на вбрання та косметику. Маргіта віддавала їй практично весь свій заробіток, втішаючи себе думкою, що вкладається у майбутнє дитини.

Пошуки тривали п’ять років, аж поки одного дня Сальві не зустріла Анвара Рассела.
Можливо, це було кохання з першого погляду, бо Сальві мов громовицею прошибло: “Ось він!” Впізнала відразу – бачила ж у новинах неодноразово. І ніби протверезіла: навіщо їй високорідний, пропахлий нафталіном драконисько з невідомо якими статками, коли існує Анвар? Нехай він, як і вона, без роду-племені, зате точно відомо, що не бідний. І нехай йому до високорідних, як до Місяця рачки, – за його гроші Сальваріта ладна була пробачити цей недолік.

Отже, Сальві відразу відчула до Анвара надзвичайний потяг, а він на неї, як і всі його попередники, уваги не звернув. Ввічливо вибачився, коли вона штовхнула його на виході з ескалатора, відвернувся і пішов собі геть.

Якби хто знав, чого їй коштувало познайомитися з ним! Для цього спочатку довелося проникнути в компанію його друзів — у клуб, де були присутні і люди, і дракони. Майже рік вона тягалася з тим ідіотським клубом на всі спортивні матчі, в турпоходи і на дурнуваті благодійні ярмарки, аж поки її представили Анвару.

Але й після знайомства він не рвався заводити з нею стосунки. Сальві ж вирішила, що нізащо не випустить подібного кандидата з рук! Вона наче дійсно закохалася, бо ревнощі долали її з непереможною силою. Не будь вона драконицею — повбивала б усіх жінок, що крутилися навколо нього. Єдине, що її стримувало — ритуал неспричинення шкоди. Всі її можливі суперниці виявилися людьми, отже шкода, вчинена їм, дзеркально відобразилася б на ній самій. Це вона ще в дитинстві затямила.

Трапився-бо з нею одного разу випадок – Сальві боляче смикнула однокласницю за косу, а ввечері, зачісуючись, побачила в руці  товстий жмут власного волосся, що випав з невідомої причини. Втім, чому «з невідомої»? Саме так працював ритуал: дракон, образивши людину, втрачав щось адекватне заподіяному злу.

Отже, допомоги в своїх сердечних справах Сальві вирішила шукати у матері, хоча напередодні гучно посварилася з нею, грюкнула дверима і демонстративно пішла з дому.

Побачивши дочку, Маргіта задоволено посміхнулася. Пророчий дар, притаманний усім відьмам, заздалегідь попередив її про цей візит. А коли Сальві пояснила, за чим прийшла, зрозуміла, що більше її норовливе дівчисько нікуди від неї не дінеться.
Сальві просила у матері приворотне зілля – річ заборонену, ще й стовідсотково авторську. Тобто, якщо зразок такого препарату потрапить до рук криміналістів, вони з гарантією визначать виготовителя. Що послідує за цим, Маргіта навіть думати боялась, але на що тільки не згодишся заради своєї єдиної й коханої дитини!