Випадок на пляжі Емінори

   
   Цю історію також можна прослухати на YouTube. Знайти можна за назвою, або за моїм прізвищем. Пряме посилання тут не можу надати, оскільки воно буде не клікабельним, і Ви не зможете перейти на відео.

   Дякую за Вашу увагу!
   Приємного читання 

Як довго він лежить на піску?

Нікого з персоналу більше немає на острові.

Бірюзові хвилі погладжують берегову лінію, і під звук ранкового прибою сняться Ніколасу сни.

З дитинства різні моменти споглядає: шкільні роки, батьки. Обличчя дорогих людей — як білі камінці на сонці. Виблискують, однак довго на них не подивишся.

Наче й він сумує за домівкою, але ще точно не готовий покидати сонячну Емінору.

Було бажання відпочити, забившись у закуток світової мапи. Фінанси дозволяли: разом із друзями Ніколас відправився на острів Емінора, що у Тихому океані. Заплатили одразу за місяць.

Цілий рекреаційний комплекс до їхніх послуг. Від масажних кабінетів до вечірніх дискотек, вздовж та впоперек.

І їх п’ятеро: Анжеліка, Остап, Ярема, власне сам Ніколас, та Лілія.

А потім почали зникати люди.

Одного ранку прийшов Ніколас до бару разом з Анжелікою. Обоє невиспані, тому що ніч тривожна була. Вологи багато у їхньому номері, пліснява з’явилася на стінах. Уже тричі Ніколас скаржився.

Ніхто не приходив.

Океан шумів сильно до самого світанку, ніби похитував островом. Темними хвилями-щупальцями лупив узбережжя, залишаючи густі водорості на ньому.

А вдень — повний штиль.

У барі порожньо, тільки парасолька для коктейлів поскрипує в порожньому стакані. І стійка не прибрана, неонова вивіска ще з вечора горить.

Ніяк не висохне руде волосся Анжеліки. Вона рушником тре — а воно продовжує стікати водою на дерев’яну підлогу. Кривиться вона й дратується через це.

— Падлюки, тепер і ці нас кинути вирішили! — Ніколас осудливо киває.

Скільки грошей віддали за такий сервіс… Ох як повернуться вони — то нехай начуваються організатори. Засудять їх!

Ярема вечорами як вип’є — так страшні історії про море розповідає. Про катастрофи, про примар на суднах.

— А з острова просто так не випливеш, ні-ні, я це вже догнав, — каже найстарший хлопець у компанії та продовжує кусати нігті.

Син мера сильно пристрастився до алкоголю тут. Добре, що його була необмежена кількість.

— Додому захотів? — його дівчина Ліля затягується не зовсім звичайною сигаретою. — Ще кілька тижнів повисимо, поки зима не закінчиться. Ненавиджу наші українські зими! А тут тобі чим зле? Алкаш вредний…

Алкоголь для неї — пережиток минулого. Вона давно практикує інші способи для «розширення свідомості».

Сидять вони спиною до басейнів, лиш на полум’я і дивляться. Краще не обертатися — можна світло в будиночках побачити, і ніхто не міг точно сказати, чи залишав його увімкненим.

— Ні, Ліль, не смійся. Потоплені там. Розумієте? Виглядають, хто тут ходить берегом. А спробуй он так у море вийти! То що буде? Погублять. Стережуть.

Остап голосно сміється над цим усім, а Ніколас милується зорями. Йому набридло слухати п’яні істерики друга. Щовечора одне й те ж. А на ранок — очі винувато опускає і відкриває нову пляшку вина.

Небо чисте, не заплямоване смогом та кіптявою міста.

А якщо так подумати. На мить серйозно сприйняти слова Яреми. Давно вже час повертатися, хіба ні?

Та ні. Відпочинок тягнеться собі, плавиться на сонечку. То й нащо приспішувати?

Спершу зникла бригада рятувальників. У кабінках на пляжі — помаранчеві жилети та чашка кави, що вже охолола. Двері всі відчинено.

На рецепції наче не розуміють. Усміхаються винувато, пропонують додаткові послуги. Коктейль дня.

А тепер і цього не буде. Навіть попільничку не забрали.

— Це ти всіх задовбав, Остапе! — хихікає Ліля. — От нас і лишили!

Гучно компанія відпочивала, звісно. Та й сам Ніколас, коли під градусом був — до масажисток чіплявся. Анжеліка не була проти, вона й собі інтрижку влаштувала з інструктором із дайвінгу.

Повний відрив подалі від дому, де кожен твій крок, кожен вибрик фіксує об’єктив камери всюдисущих смартфонів.

Потім — інтернет-скандал. У батьків — проблеми. Люди завжди ненавиділи тих, хто більш успішний у цьому житті.

Вільний секс. Тенісний стіл та фітнес-клуб, усередині якого завжди увімкнений плазмовий телевізор.

Свято нескінченне.

Персонал пішов, а разом із ними й перестав працювати зв’язок. Не проплатили, мабуть, інтернет. Інакше як пояснити, що тепер компанія повністю відрізана від світу?

— У нас тут тонни хавчика, бухла, та ви що, гоните!? Це кайф! — радіє Остап.

А Анжеліка марно розчісує вологе волосся. Прогулюється теплий протяг порожнім кафетерієм, продовжує горіти неон.

— Не добре це, зовсім не те. Самих лишили. А чому? А як? Натяки нам, натяки. Розумієте?

Знову Ярема вогонь розвів, як у поході, та налив собі помаранчевої рідини.

— От не зрозумієш тебе, брате! — із вдаваним сумом каже Остап. — То тебе бидло навколо дістало, усамітнитися хочеш. То тепер скиглиш! Але ти не сам, а з нами! Чим тобі не наступний тост? За нас, за молодих, за те, що разом!

У Ярему летить невелика пляшка. По голові його вдаряє, і всі сміються.

Посідають вони он так щовечора та й балакають про дурне. Ніколас уже давно збагнув, що це — свідомий вибір. Не розмовляти про серйозне. Ярема під бухлом підіймає незручні теми, то й у жарт переводити треба.

Така гра. Навіть якщо одні й ті ж веселі історії тисячу разів переповісти. Не можна прислухатися до маячні алкоголіка.

— Я човен вести вмію, ви ж знаєте! Я завів. Лодку ж бачили? На пристані, із зеленим лампасом! Ну?

— Ярік, ще одна історія — і ми тебе відселяємо. Будеш сам на острові тусити! — обіцяє Ліля, трохи плутаючись у словах.

Ярема потирає голову після зіткнення з пляшкою та продовжує, однак уже майже пошепки: