Частина 1. Щасливі «Жертви» Страйка

Мореас Фрост

                                                        ВИПАДОК НА ПЛЯЖІ

   Наше потрапляння в славний австралійський порт,

як Порт Кембла, можна повною мірою розцінювати

у вигляді рідкісного бонуса. Благодатний курортний

край! Ну все про це просто кричало: і чарівна літня

погода, і неперевершена місцева екзотика, і, як на

замовлення, швидка постановка судна до причалу.

А тут, до того ж ще й загальний страйк портовиків

Австралії вдало нам на руку ліг, більш ніж тижнів на

три протягнувши час нашого перебування в такому

знатному місці. Ну, і як же тут було не натішитися?!      

                                     Частина 1. Щасливі «Жертви» Страйка

      Скажіть на милість, кому, де і за яких обставин може випасти щастя практично цілий рік перебувати в умовах благодатного літа?! А ось, уявіть собі, для клану моряків така винятково чарівна можливість запросто може мати місце, легко втілитися в життя. Зрозуміло, якщо, тікаючи від лютої, недружньої зими північної півкулі і оминувши настільки ж незвичні і не дружні нам спекотні тропіки, завчасно приспуститися в середні широти південної півкулі, де якраз набуває чинності хоч і жарке, але лагідне, майже оксамитове літо. Для цього потрібно всього якихось пару тижнів приємного переходу морями-океанами.

      Шлях до порту призначення неблизької Австралії пролетів для нас у звичному ритмі вахт спокійно і майже непомітно. А взагалі починалося все з лютої вітряної січневої зими далекосхідного Примор'я, що рясніла штормами. Тікали ми від неї через настільки ж холодний, непривітний і непоказно сірий північнокорейський порт Раджин, де спритно завантажилися текстилем призначенням аж на три китайські порти в Жовтому морі, звідки теплохід-трудівник «Аргунь» переніс нас у край обітований - до узбережжя Тасманового моря, що на південному сході австралійського континенту.

      Як це зазвичай у нас водиться, портом майбутнього навантаження ощасливили нас під час тривалого переходу. Місце нашого призначення виявилося неповторно мальовничим - так, і назва у нього - не просто Кембла, а саме подвійна, з припискою «Порт» - Порт Кембла. Розташувався він трохи південніше солідного міста і порту Сідней. Опинилися ми буквально в самому раю і якраз у повний розпал тутешнього розкішного теплого літа. І несподівано тривале перебування в цьому особливому куточку Австралії виявилося для нас неймовірно шикарним, у підсумку обернувшись натуральним курортом. 

      Ну, до цього дня я про цю місцевість, звісно ж, і гадки не мав і нічогісінько не відав - уперше потрапив сюди. І, як це не дивно, ніхто з екіпажу раніше теж не забрідав у цей заповідний край. Воно й не дивно - портів і великих, і особливо малих, розкиданих по великих узбережжях, тут хоч греблю гати! Спробуй-но, обійди їх усі! Життя не вистачить... Австралія - нехай і не величезний, але все ж таки материк і настільки ж величезна однойменна держава на ньому, мабуть, з найдовшою у світі береговою лінією, що опоясує його в усіх сторонах світу, адже навколо суцільні океанічні води двох океанів - Тихого та Індійського.

      За звичними нам мірками саме містечко, та що там, скоріше, міцне село, ну, o'кей, якщо ближче до істини, то, по суті, одно-двоповерхове селище міського типу з населенням десь тисячі на три - абсолютно нікчемна адміністративна крапка на карті. Але ось, що дивує, всюдисуща, всезнаюча і відома всім судноводіям морська Книга, іменована «Лоцією»*, нам лаконічно розкриває деякі «таємниці»: «Порт Кембла - один з найбільших і важливих торговельних центрів Австралії з перевалки переважно продукції сталеливарної промисловості та кам'яного вугілля, яке добувають у країні у величезних кількостях». А ще тут один з найбільших зернових елеваторів, яких натикано по всіх узбережжях безліч. Австралія - бездонний пшеничний край. Ось і виходить, що, незважаючи на свої незавидні розміри, містечко Кембла - аж ніяк не дрібний порт - все ж тут три найпотужніші вантажні термінали, один з яких зерновий! Власне, саме за вантажем пшениці ми сюди і завітали. Ну, а велич саме портового комплексу ми одразу для себе оцінили візуально за його солідною інфраструктурою вже на підході до порту, пройшовши під егідою лоцмана поміж стулок двох довжелезних рукотворних молів, які видаються у відкрите море та витяглися з півночі й півдня назустріч один одному. Вони, немов дбайливими руками, охопили утворену ними зовсім не дрібну гавань, оберігаючи собою портове господарство від можливих пустощів відкритого океану.

      ... До причалу пароплав прив'язався в глибоко післяобідній час, майже на стику з вечірнім. Радіопередавачі ми відключили, як нам і наказано світовими правилами, ще на підході до 12-мильної зони, і для нас, радистів, настав час відносного неробства (хоча я б назвав його заслуженим відпочинком!), і я, успішно довершивши свої обов'язкові справи в радіорубці, вирішую податися в гості до свого приятеля - Єгора, другого штурмана. Взагалі-то, так, від нічого робити, за усталеною звичкою: кави ковтнути, ну і між справою про останні новини, що стосуються нас, достеменно дізнатися. У нього, втім, як і в капітана, контакт із потрібною людиною - місцевим портовим агентом - міцно налагоджено - адже хто, як не вантажний помічник, завжди в курсі комерційної ситуації в порту навантаження, а отже, і про ближні перспективи майбутньої стоянки! Це йому навіть за рангом належить знати. Звісно, в розумних межах і доступному для огляду часовому проміжку в розрізі вантажних операцій. Та й узагалі у вантажного помічника повний, постійний і безперервний зв'язок із портовим стивідором*. Ну а кінець навантаження автоматично означає і кінець стоянки в порту. Знову ж таки, ясна річ, адже не в каюту до капітана мені, простому радисту, всякий раз відчайдушно ломитися за останніми новинами!..