9. Лист, що дійшов

Майже опівночі в квартирі стає якось особливо тихо. Ніби сам час притримує подих. За вікном мерехтять вогники, телевізор бурмотить щось фоном, але ми вже давно його не слухаємо.

Олександр дивиться на мене уважно — без поспіху, без жартів.

— Слухай… — каже він нарешті. — А як ти взагалі опинилася біля наших дверей?

Я на мить вагаюся. Потім повільно дістаю з кишені пальта зім’ятий конверт. Той самий. Білий, із дитячим малюнком, трохи забруднений снігом і чужими долонями.

— Я знайшла його на вулиці, — пояснюю тихо. — Хотіла просто віднести за адресою. Щоб… щоб він дійшов.

Тимофій одразу оживає, зістрибує зі стільця й підбігає ближче. Його очі сяють цікавістю й тривогою водночас.

— Це мій? — питає він пошепки.

Ми з Олександром перезираємося. У цій короткій паузі — всі наші сумніви: чи маємо право, чи не зруйнуємо щось крихке. Але малий киває. Обережно. Усвідомлено.

Я розкриваю конверт.

Усередині немає довгого тексту. Лише кілька кривих літер, старанно виведених дитячою рукою:

«Хочу, щоб тато знову посміхався».

Слова зависають у повітрі, важкі й світлі водночас.

Тиша стає густою. Тимофій дивиться на батька — відкрито, без захисту. Олександр опускає погляд, стискає губи, ніби стримує щось, що давно просилося назовні. А потім усе ж усміхається. Невпевнено. Живо.

Я не встигаю подумати — просто тягнуся й обіймаю хлопчика. Він притискається до мене, довірливо й міцно. Олександр дивиться на нас, і в його погляді я раптом бачу не подяку й не подив.

Впізнавання.

Не випадкову гостю. Не дивний збіг. А людину, яка з’явилася саме тоді, коли було потрібно.

За вікном починають бити куранти. Гірлянди спалахують яскравіше, відбиваючись у склі. Світ ніби нагадує про себе, але тепер уже м’яко, без тиску.

Олександр обережно бере мене за руку. Його долоня тепла. Жива.

Наш поцілунок тихий і трохи невпевнений — без гучних обіцянок і великих слів. Не як фінал. Як початок.

І я думаю: диво — це не тоді, коли все стає ідеальним.

А тоді, коли випадковості складаються так, що ти раптом опиняєшся на своєму місці.

І, можливо, цього разу лист справді дійшов до адресата.

Ми надто часто проходимо повз.
А комусь для щастя вистачило б одного кроку назустріч.