1. Місто без свята

Сніг почав падати несподівано — припорошуючи білизною сіре місто й прикриваючи похмурі вулиці. Та, здається, навіть він уже не міг запалити в душі тепло прийдешніх свят, як це було в дитинстві.

Цієї миті я ще не знала, що цей сніжний вечір змінить значно більше в моєму житті, ніж просто мій настрій.

Холодна сніжинка впала на обличчя, вирвавши мене з похмурих думок. Я швидко кліпнула очима, ніби виринаючи з глибини, і підвела погляд до неба.

Сніжинки кружляли довкола, у тихому танці припорошували все навколо, надаючи буденному й сірому чогось невловимо казкового. На секунду мені здалося, що, можливо, ще не все втрачено — ні в цьому місті, ні в мені самій. У душі щось стрепенулося, і на обличчі майже встигла з’явитися посмішка…

Та буденність ударила різко й без попередження.

Голосно, зовсім поруч зі мною, роздався автомобільний гудок і груба лайка на мою адресу. Я зупинилася, так і не перейшовши дорогу до кінця. Зелений сигнал змінився на червоний, а я, задивившись на сніг, цього не помітила.

Я, звісно, не залишилася в боргу — кинула у відповідь кілька міцних слівців у бік водія й таки зійшла на тротуар.

Слова вилетіли — гострі, колючі, і на мить стало легше. Лише на мить. Потому залишилася порожнеча й неприємне відчуття, ніби я програла цю дрібну війну самій собі.

Відійшовши трохи осторонь, я сумно зітхнула, розглядаючи обличчя втомлених і злих містян. Усі вони, занурені у власні клопоти, поспішали у справах, снуючи вулицями, і я раптом ловлю себе на тому, що напружую плечі й стискаю губи так само, як вони. Усвідомлення, що я — одна з них, гнітить більше, ніж холод, що панує довкола.

Як же контрастно це виглядає на тлі різдвяних гірлянд: сотні вогників мерехтять звідусюди — з вітрин магазинчиків, кафетеріїв і навіть із вікон будинків.

Ніби весь цей блиск — лише фальш, продиктований календарем, а не справжнім духом новорічних свят. Люди прикрашають усе довкола за звичкою, а не тому, що душа радіє й наповнюється теплом в очікуванні дива. Ми забули, як це — просто радіти й дарувати тепло іншим. Навіть напередодні свят, коли серце мало б бути особливо відкритим і нести добро.

Я роблю втомлений крок у напрямку дому. Час іти. Я вже майже уявляю тепло квартири й тишу, яка врятує мене від цього вечора. І раптово в мене врізається плечем чоловік — явно поспішав і навіть не помітив.

Я потираю рукою вражене місце й підводжу очі. Наші погляди зустрічаються — і на мить світ навколо ніби приглушується. Сірі очі затримуються на мені довше, ніж це потрібно для випадкового зіткнення. У них немає вибачення, але є щось інше — уважність, ніби він теж на секунду випав із поспіху. Я помічаю тонкий шрам біля його брови — деталь, яку чомусь одразу запам’ятовую.

Я гублюся в його погляді, забуваючи, що хотіла обуритися чи вимагати вибачень. Серце робить дивний, недоречний стрибок, і мені раптом стає тепло всупереч холоду й настрою.

Мені здається, що зараз він усміхнеться. Або хоча б скаже «перепрошую».

— Потрібно дивитися на дорогу, а не в мріях літати, — різко кидає він, але голос звучить нижче й спокійніше, ніж я очікувала.

— Це що, замість вибачень? — відповідаю, намагаючись повернути собі злість. — Схоже, лицарство таки давно померло. Лишилися самі хамство й байдужість.

Він дивиться ще мить — так, ніби хоче щось сказати, але передумує. Ледь помітно стискає щелепи, відводить погляд і зникає в натовпі, знову розчиняючись у поспіху міста.

Мені прикро не від його слів. Прикро від того, що я взагалі дозволила собі щось відчути. Найгірше — частина мене чомусь хоче побачити його знову.

Я ще кілька секунд стою, дивлячись вслід грубіяну. На вигляд він був неймовірний. Я навіть на мить замилувалася ним, вже майже повірила у новорічне диво... Кажуть, очі — дзеркало душі та не в його випадку. Як можна так грубо кинути слова, коли сам ледь не збив мене з ніг? Зовнішність часто оманлива.

Я знову рушаю додому, та, схоже, це не мій день. Повз пролітає авто й щедро заливає мене брудною сумішшю зі снігу та сльоти. Темна пляма розтікається саме там, де я вранці довго намагалася розгладити складку на пальті.

Ну просто казково.