Перша зустріч

Звичайний осінній день. Дівчина сиділа в кафе після навчання й виконувала домашнє завдання. І тут до кафе зайшов якийсь білявий високий хлопець. На вигляд сильний та доволі красивий. Також він був в окулярах, бо мав поганий зір. Він озирнувся навколо й помітив дівчину, яка сиділа за столиком і щось робила на ноутбуці. Хлопець уже бачив її раніше в університеті. Вона йому сподобалася, але він ніяк не наважувався підійти й познайомитися. Цього разу він вирішив спробувати. Трохи поправивши окуляри, хлопець підійшов до неї й запитав:

— Можна біля тебе сісти?

— Звичайно, — відповіла вона.

Він сів, почав виконувати своє домашнє завдання й запитав її:

— Що робиш?

— Презентацію.

— Про що?

— Про дітей.

— Ясненько. Ну, удачі!

— Дякую. І тобі теж.

— Дякую.

Після короткої розмови кожен повернувся до своїх справ. Хлопець намагався зосередитися на домашньому завданні, хоча час від часу мимоволі поглядав на дівчину. Вона була настільки захоплена своєю роботою, що, здавалося, зовсім не звертала на нього уваги.

Минуло близько години. Вони й далі виконували свої завдання. Ніхто ні до кого не говорив, бо обоє були дуже зайняті навчанням. Та ось їй уже потрібно було йти. Вона встала й почала збирати речі. Він запитав:

— Вже йдеш?

— Так. Мені вже потрібно йти.

Хлопець хотів ще щось сказати, можливо, запитати її ім’я або хоча б побажати гарного вечора. Але вона так швидко зібралася, що він не встиг нічого додати.

— Ну, бувай… — почав він, проте дівчина вже прямувала до виходу.

Він провів її поглядом і тихо зітхнув. Йому хотілося дізнатися про неї більше, але він навіть не встиг запитати її ім’я. Повернувшись до завдання, хлопець спробував зосередитися на навчанні, та думки вже були зовсім не про навчання.