Його переживання

Тим часом він був неймовірно радий, його переповнювали емоції. Проте одне не давало йому спокою. Хлопець дуже боявся, що вона сприйме його за якогось мутного типа чи маніяка. Він переживав, що дівчина злякається й більше не захоче з ним не те що дружити — навіть просто спілкуватися. Зрештою він поставив її на землю й одразу, злякано, промовив:

— Вибач. Я дебіл.

— За що вибачаєшся?

— Я не хотів тебе налякати. Якщо я налякав тебе своїми різкими діями… Я розумію, що ти могла подумати, ніби я якийсь ненормальний, і не знати, чого я від тебе хочу. Тому вибач мене, якщо я тебе налякав. Пробач, справді. Просто я хотів довести, що ти не важка, щоб ти не переймалася через свою вагу. Ти справді дуже легенька. Вибач. Ще раз пробач, якщо налякав тебе своїми діями.

Дівчина не знала, що сказати. І справді вона дуже перелякалася, але водночас розуміла, що він добрий хлопець і не заподіє їй зла. Та страх усе одно залишався, і досить сильний. У неї просто не було слів. Вона підняла голову й подивилася на нього порожнім поглядом. На обличчі не було жодної емоції, адже всі почуття вирували всередині.

— Вибач, — ще раз сказав він.

Дівчина промовчала. Хлопець уже збирався стати на коліна й благати про пробачення, але тут вона нарешті заговорила:

— Чесно, я дуже перелякалася. Дуже сильно! Я думала, що ти зараз віднесеш мене кудись і або вб’єш, або зробиш щось іще гірше… Але я вірила. Вірила, що ти не такий. І виходить, що правильно вірила. Ти ж не такий?

— Звичайно, я не такий. Я розумію твій страх. Вибач, я не хотів тебе налякати. Я дурень, я дебіл! Тай ще таким злобним тоном говорив ті всі слова. Я д****йоб. — і почав він лаяти себе.

Дівчина не знала, що відповісти, але дуже хотіла його заспокоїти. Їй було неприємно чути, як він говорить про себе такі погані речі.

Згодом він сказав:

— Можеш вчинити як хочеш. Якщо хочеш закінчити спілкування — давай закінчимо. Якщо хочеш ударити мене — бий. Я вчинив як дурень, тож роби, як вважаєш за потрібне.

Вона підійшла й ударила його по обличчю. Її очі навіть зволожилися від сліз. Ледь стримуючи сльози, дівчина сказала:

— Ти дурень! Я так перелякалася, дуже-дуже сильно. У мене навіть слів немає, щоб описати все це й пояснити, що я відчувала. Але скажу одне: не називай себе поганими словами. Мені неприємно чути, коли ти говориш про себе погано. Але ти справді дурень. І ще одне: нехай усі ці витівки будуть востаннє. Більше так мене не лякай. Добре?

— Більше не буду. Обіцяю. Такого більше не повториться.

— От і добре. То куди ми мали йти?

Він здивувався, як швидко вона змінила тему, але зрозумів, що їхня дружба на цьому не закінчилася.

— Тут є один винний ресторан. Я хотів запропонувати разом випити вина. Але тепер не впевнений, що ми підемо туди.

— Вибач, але я не дуже люблю вино. Тому давай підемо кудись інакше?

Збрехала вона.

Насправді дівчина дуже любила випити й просто обожнювала вино. Але пити разом із хлопцем було трохи страшно, адже вона не знала, що він може зробити по пʼяній.

— Добре. А куди? Пропонуй ти.

— Не знаю.

Через пару хвилин сказала:

— Придумала! Тут неподалік є парк атракціонів. Пішли туди?

— Парк атракціонів?

— Ага. Заодно розвіємо всі думки.

— Ну пішли тоді. Я не проти.

Йдучи до парку він до себе сказав: «Серйозно? Парк атракціонів? Вона як мала дитина»