Прогулянка до гуртожитку

Минуло пів години відтоді, як вони стали друзями. На годиннику було 16:40. Дівчина поглянула на час і раптом підскочила від страху.

— Ой, Боже!

— Що таке? — перелякано запитав хлопець.

— Та мені вже треба йти, бо ми з подругами мали о 18:00 зібратися в гуртожитку, щоб випити. А дорога туди займає цілу годину.

— Йо-ой, то ти вже йдеш?

— Виходить, що так.

Вона почала вставати зі столу й прямувати до вішаків, де висіли курточки.

— Стій! — вигукнув хлопець і підбіг до неї. — Можна тебе провести до гуртожитку?

— Ну добре. Я не проти.

Він швидко почав одягатися, і невдовзі вони вийшли з кафе.

Дорога була довгою, але скільки ж розмов відбулося під час цієї прогулянки! Вони говорили про різні речі, сміялися й дедалі більше дізнавалися одне про одного.Та попри всі розмови, він майже весь час дивився на неї. Вона настільки йому сподобалася, що відвести погляд було просто неможливо.

І раптом з його вуст пролунало:

— Ти дуже красива.

— Справді? — трохи здивувалася вона.

— Так. Ти красива, ти неймовірна.

— Ой, дякую, — усміхнено відповіла дівчина.

Хлопець трохи помовчав, а потім несміливо запитав:

— До речі, у тебе є хлопець?

— Ні, немає.

— Як немає? Така чарівна дівчина, а хлопця немає? Як так?

— Ну, можливо, й був би, але мене ніколи не цікавили стосунки.

— Чому? Чому не цікавили?

— Та не знаю. Не моє і все.

Насправді вона збрехала. Річ у тім, що дівчина не дуже довіряла чоловікам, адже вважала, що всі вони лицеміри та зрадники. Саме тому вона не хотіла будувати стосунки ні з ким.

— А тепер тебе цікавлять стосунки? — поцікавився юнак.

— Нууу, не знаю. На цей момент не дуже, але, можливо, колись із часом вони мене зацікавлять.

Вона знову збрехала. Стосунки її справді не цікавили. Проте десь глибоко в душі вона все ж мріяла про те, щоб бути коханою. Дівчина вірила, що в наш час майже не залишилося таких чоловіків, яких показують у фільмах. Тих, які щирі, виховані, кохають свою дівчину, хвилюються за неї, залишаються вірними, ніколи не зраджують і, найголовніше, вміють розуміти та проявляти терпіння. На зовнішність майбутнього партнера їй було байдуже. Головне — людяність, щирість і добре серце. Адже не всі люди народжуються з ідеальною зовнішністю, та й усі ми різні, і це цілком нормально. Сама ж героїня не дуже любила власну вроду. Вона завжди вважала себе негарною, до того ж у школі була жертвою булінгу. Але цей хлопець, з яким вона познайомилася в кафе, наговорив їй стільки компліментів, що їй аж ніяково ставало. Вона ніколи не вважала себе красивою, а він описував її так, ніби перед ним була справжня богиня.

— Ясненько, — відповів він трохи засмучено.

Насправді хлопець дуже засмутився, почувши, що її не цікавлять стосунки. Адже він уже хотів бути з нею разом. Проте надія на те, що колись вони стануть парою, ніяк не згасала. Він збирався вірити до останнього, що їхні серця зрештою об’єднаються і вони все-таки будуть разом.

— А що? Чому ти почав питати про стосунки? — поцікавилася вона.

— Та нічого. Просто цікаво, — відповів він, трохи злукавивши.

Насправді йому було дуже важливо дізнатися, чи є в неї хлопець і чи має він хоча б найменший шанс бути з нею.

— Понятно.

Через кілька хвилин вона запитала:

— А ти? У тебе є дівчина?

— Ні, немає.

— А була колись?

— Ніколи не було.

— Чому не було? Тебе не цікавили стосунки?

— Та я майже ніколи не спілкувався з дівчатами. Якщо чесно, то я дуже закрита людина. Рідко відкриваюся людям і мало з ким спілкуюся.

— А чому тоді вирішив познайомитися зі мною, якщо не любиш знайомств?

— Не знаю. Просто бачив тебе в університеті пару разів, і ось в кафе випала така нагода. Тому я й вирішив познайомитися з тобою.

Насправді він збрехав, адже дівчина йому подобалася. Проте хлопець не хотів поки що зізнаватися, що має до неї почуття.

— Цікаво, цікаво, — усміхнулася вона.

— Ну, якось так. Але я радий, що познайомився з тобою. Ти прекрасна людина.

— Дякую. Мені такого ніхто не казав.

І ось вони нарешті дійшли до гуртожитку.