Кафе та несподіване непорозуміння

Щойно переступивши поріг кафе, вони відчули приємне тепло. Усередині панувала затишна атмосфера: тихо грала музика, пахло свіжою випічкою та гарячою кавою, а за вікном повільно кружляло осіннє листя.

Хлопець вирішив показати себе справжнім джентльменом: відчинив перед нею двері, допоміг зняти верхній одяг, а коли вони підійшли до столика, відсунув для неї крісло, запрошуючи сісти, і подав меню.

Потім запитав:

— Що будеш замовляти?

— Ще не визначилася. А ти?

— Я візьму лате. Ти каву п’єш?

— У мене алергія на каву.

— Он як. Ясненько. То що замовлятимеш? Замовляй, що хочеш, я оплачую.

— Ні. Чому це ти оплачуватимеш? Я сама за себе можу заплатити. Не треба, дякую.

— Нічого не хочу чути. Я оплачу, і все. І це не обговорюється, — сказав він трохи злішим тоном.

— Дякую тоді, — відповіла вона.

— Так що будеш замовляти?

— Я візьму чай.

— І все? Більше нічого?

— Я не голодна, бо їла перед виходом.

— Ну, як знаєш.

Невдовзі підійшов офіціант, щоб прийняти замовлення. Хлопець замовив лате, а дівчина — чай.

Офіціант сказав:

— Зараз діє акція: для пар подаються солодощі безоплатно.

— Перепрошую, але ми не пара! — голосніше сказала дівчина.

— Ой, вибачте! Ви просто дуже схожі на парочку, тому я й вирішив запропонувати вам цю акцію, — трохи налякано відповів офіціант.

— Та нічого страшного. Усе добре. Але ми не пара, ми колеги, — уже спокійнішим тоном пояснила вона.

Офіціант пішов із замовленням. А головний герой трохи засмутився. І все через те, що вона бачила в ньому лише колегу. Навіть не друга, не кажучи вже про партнера.

Між ними запала тиша. І тут хлопець порушив мовчання:

— Значить, ми просто колеги? Так?

— Ну так. А хто ще? — здивовано відповіла дівчина.

— Я думав, що ми друзі.

— Он як. Ну, тоді давай дружити.

— Ти не проти дружити зі мною? — здивувався він.

— Та ні, не проти. То давай дружити?

— Давай!

«Ура-а-а! Ми тепер друзі!» — радісно пролунало в його голові.

— До речі, а як тебе звати? — запитала вона.

— Ой, а ти що, не знаєш мого імені?

— Ні, не знаю. Ти ж не казав мені свого імені.

«От дурень», — подумав він.

— Мене звати ****.

— Приємно познайомитися!

— Навзаєм!

На цьому моменті вони перейшли від колег до друзів.