Страх

Час раптом перестав існувати.
Секунди тягнулися нескінченно довго.
Хелен повільно прийшла до тями.
Спочатку вона чула лише глухий шум у вухах. Потім відчула холод кам'яної підлоги під собою.
— Марку…
— Я тут.
Марк допоміг їй підвестися.
Хелен ще не до кінця розуміла, що сталося.
А потім побачила Девіда.
Вона завмерла.
Марк теж.
Вони ніколи не бачили його таким.
Девід сидів просто на підлозі, притулившись спиною до холодної кам'яної стіни.
На його руках лежала Еліс.
Непритомна.
Неприродно бліда.
Її світле волосся розсипалося по його руках, а кров темними плямами залишалася на його сорочці.
Девід не рухався.
Тільки дивився на неї.
Його обличчя було білим.
Навіть для вампіра — страшенно білим.
— Девіде… — тихо сказала Хелен.
Він не відповів.
Марк зробив крок уперед.
— Треба щось робити.
— Я знаю.
Голос Девіда був настільки тихим, що вони ледве його почули.
— Тоді чому ти сидиш?
Девід підняв очі.
І Марк відчув холод.
Не той холод, який зазвичай випромінював його друг.
Це був страх.
Справжній.
Той, який не можна приховати за століттями самоконтролю.
— Я не знаю, що робити.
Хелен прикрила рот рукою.
Ці слова від Девіда звучали страшніше за будь-який крик.
Він завжди знав, що робити.
Завжди мав план.
Завжди залишався холоднокровним, коли навколо панував хаос.
Він міг дивитися в очі ворогові, не моргнувши.
Міг наказати сотням вампірів.
Міг приймати рішення, від яких залежали цілі клани.
А тепер сидів на кам'яній підлозі й тримав на руках дівчину, з якою вони всі встигли подружитися.
Хелен підійшла ближче.
— Девіде…
Він опустив погляд на Еліс.
— Вона не прокидається.
— Вона жива?
— Так.
Він відповів одразу.
Наче тільки це слово й утримувало його самого.
— Я чую її серце.
Марк присів поруч.
— Тоді ми її врятуємо.
Девід стиснув щелепи.
— Я повинен був захистити її.
— Ти захищав.
— Недостатньо.
Хелен опустилася поруч із ним.
— Ми всі були там.
Девід похитав головою.
— Це не має значення.
Він обережно прибрав пасмо волосся з обличчя Еліс.
— Вона повірила мені.
Голос знову здригнувся.
— Вона довірила мені своє життя.
Марк поклав руку йому на плече.
— Тоді не зраджуй цю довіру.
Девід підняв голову.
Марк подивився йому прямо в очі.
— Вона ще жива. Отже, ми боремося.
Хелен кивнула.
— І знайдемо спосіб її врятувати.
Девід подивився на Еліс.
Кулон на її шиї все ще випромінював слабке золоте світло.
І раптом він помітив дещо дивне.
Кров навколо рани почала зупинятися.
Дуже повільно.
Наче щось усередині Еліс саме боролося за її життя.
Девід затамував подих.
— Ви це бачите?
Хелен нахилилася ближче.
— Так…
Марк подивився на кулон.
— Він знову активувався.
Девід обережно торкнувся прикраси.
Вона була теплою.
І в ту ж мить по його татуюваннях пробігло золоте світло.
Він подивився на свої руки.
Потім на Еліс.
— Це не просто захист.
Хелен тихо запитала:
— Тоді що?
Девід не відповів.
Бо десь у глибині душі вже знав:
Еліс не просто носила кулон.
Зараз кулон намагався врятувати її.
А це означало, що древня магія вже почала робити свій вибір.