Вони розуміли це майже одразу.
Вчотирьох їм не впоратися.
Замок був оточений.
З усіх боків наближалися вампіри різних кланів, і кожен із них знав, навіщо прийшов.
За Еліс.
За кулоном.
Девід стояв у головному залі, тримаючи Еліс за спиною.
— Не відходь від мене, — наказав він.
— Я й не збиралася.
Перші двері не витримали.
У замок увірвалися вороги.
Майк кинувся вперед.
Хелен опинилася поруч із ним.
Девід навіть не встиг озирнутися, як перший нападник уже лежав на кам'яній підлозі.
Почалася битва.
Швидкість вампірів була настільки великою, що Еліс майже не встигала розрізняти рухи.
Удари.
Крики.
Розбите скло.
Камінь, що сипався зі стелі.
Темні силуети, які з'являлися й зникали за частки секунди.
Це було схоже на фільм жахів.
Тільки вона була всередині нього.
І цього разу ніхто не міг сказати їй, що це просто вигадка.
Еліс притиснулася до стіни.
Вона нічого не могла зробити.
Не мала сили.
Не вміла битися.
У її руках був лише кулон, який тепер розжарювався дедалі сильніше.
— Девіде!
Він обернувся.
На нього кинувся один із вампірів.
Девід відбив удар, але наступної миті отримав другий.
Він відлетів до стіни.
— Девіде!
— Не виходь! — гаркнув він.
Майк уже ледве тримався.
На його обличчі з'явилася кров, рухи стали повільнішими.
Хелен теж важко дихала.
— Їх забагато! — крикнув Майк.
Девід піднявся.
— Я знаю!
Він знову кинувся в бій.
Але навіть він почав втрачати сили.
Еліс бачила це.
Ще кілька хвилин тому він здавався їй непереможним.
Тепер його рухи ставали повільнішими.
На сорочці з'явилися розриви.
Дихання стало важчим.
А ворогів ставало все більше.
Еліс дивилася на нього, стискаючи кулон.
— Девіде…
Він почув її.
Повернув голову.
Їхні погляди зустрілися.
І вона побачила в його очах не страх за себе.
Страх за неї.
— Я не дозволю їм тебе забрати, — сказав він.
Еліс відчула, як на очі навертаються сльози.
— Ти не зможеш перемогти всіх.
Девід усміхнувся.
Стомлено.
Але впевнено.
— Можливо.
Він витер кров із губ.
— Але я все одно спробую.
Черговий удар струсонув замок.
Хелен впала на одне коліно.
Майк кинувся до неї.