Трошки брехні не завадить

Щойно Еліс підійшла до ґанку, Анна та Стеф одночасно схопили її під руки.
— Так, подруго, — урочисто заявила Анна. — Ти боргу розповісти нам усе.
— Абсолютно все, — додала Стеф.
Еліс подивилася на них і не втрималася від усмішки.
Ну звісно.
Вона могла б розповісти правду.
Про старий замок.
Про таємну кімнату.
Про кулон.
Про вампірські клани.
Про те, що Девід прожив кілька століть.
Про пророцтво.
І про те, що вчора ввечері вона цілувала вампіра на даху хмарочоса.
Але якось вона сумнівалася, що Анна та Стеф сприймуть це адекватно.
Тому потрібна була інша версія.
Нормальна.
Людська.
Правдоподібна.
— Добре, — сказала Еліс. — Але ви обіцяєте не перебивати.
Подруги переглянулися.
— Обіцяємо.
— І не сміятися.
— Не обіцяємо, — чесно відповіла Стеф.
Еліс зітхнула.
— Гаразд.
Вона ще раз озирнулася на Девіда.
Він стояв біля машини, засунувши руки в кишені, і спокійно спостерігав за ними.
На його обличчі грала ледь помітна усмішка.
Наче він чудово розумів, що зараз Еліс доведеться вигадувати для подруг цілу історію.
Анна простежила за її поглядом.
— Починай із нього.
— З Девіда?
— Саме з нього.
Стеф підхопила:
— Хто він? Де ви познайомилися? Скільки ви разом? Чому ти зникла на кілька днів? І чому цей чоловік виглядає так, ніби може купити наш університет разом із викладачами?
Еліс засміялася.
— Останнє краще не питати.
— Еліс!
— Добре, добре.
Вона зробила глибокий вдих.
— Ми познайомилися випадково.
Це, принаймні, було правдою.
— Він… допоміг мені після однієї неприємної ситуації.
Теж майже правда.
— Потім ми почали спілкуватися.
— І? — Анна нетерпляче потрусила її за руку.
Еліс усміхнулася.
— І він виявився зовсім не таким, яким здавався спочатку.
— Тобто?
— Зарозумілим.
— Ага!
— Самовпевненим.
— Ага!
— Надто впевненим у собі.
— О, це ми вже бачимо, — пробурмотіла Стеф.
Еліс засміялася.
— Але ще він уважний. Іноді навіть милий.
Анна широко розплющила очі.
— Милий?!
— Не кричи.
— Ти ніколи так не говорила про жодного хлопця!
Еліс опустила погляд.
— Мабуть, тому що раніше не зустрічала такого.
Стеф театрально приклала руку до серця.
— Наша Еліс закохалася.
— Я цього не казала.
— Твоє обличчя сказало.
Еліс почервоніла.
— Можливо… трохи.
Анна завмерла.
— Трохи?
Стеф схопила її за плечі.
— Вона сказала «трохи»!
Подруги вибухнули сміхом.
Еліс теж засміялася, а потім мимоволі подивилася на Девіда.
Він усе ще стояв біля машини.
І дивився тільки на неї.
На мить їхні погляди зустрілися.
Еліс усміхнулася.
Її вигадана історія була далека від правди.
Але одна річ у ній була абсолютно справжньою.
Він справді підкорив її серце.
Просто подругам поки що краще було не знати, хто саме цей мачо і скільки йому насправді років.