Університет

Якщо відповідь про її минуле десь і була захована серед людських записів, найкраще місце для пошуків — університетська бібліотека та архіви кафедри стародавніх релігій.
Девід, звичайно, був категорично проти того, щоб вона їхала сама.
Тому наступного ранку Еліс навіть не здивувалася, коли біля університету зупинилася велика тонована машина.
Вона подивилася на Девіда.
— Ти серйозно?
— Так.
— Мені потрібно просто зайти в бібліотеку.
— Я знаю.
— І ти не міг дозволити мені доїхати самій?
— Ні.
— Чому?
Девід спокійно подивився на неї.
— Бо навколо тебе полюють кілька вампірських кланів.
Еліс зітхнула.
— Коли ти це говориш уголос, звучить ще божевільніше.
— Я звик.
Машина зупинилася на парковці.
Двигун стих.
Девід вийшов першим.
І в цей момент кілька студентів, що проходили поруч, мимоволі озирнулися.
Високий брюнет.
Темний бездоганний одяг.
Спокійна, впевнена хода.
На шиї виднілися темні татуювання, які майже ховалися під коміром сорочки.
Він не робив нічого особливого.
Просто йшов.
Але вигляд у нього був такий, ніби він звик, що всі навколо автоматично звільняють йому дорогу.
Девід обійшов автомобіль.
Відчинив задні дверцята.
— Еліс.
Вона вийшла.
І саме тоді біля входу до університету пролунало:
— Еліс?!
Вона завмерла.
На ґанку стояли Анна та Стеф.
Обидві дивилися на неї.
Потім на Девіда.
Потім знову на Еліс.
Анна повільно відкрила рот.
Стеф зробила те саме.
— Це… — почала Анна.
— Хто?.. — продовжила Стеф.
Еліс закрила очі.
Тільки не це.
Девід, схоже, взагалі не помітив проблеми.
Він спокійно зачинив дверцята автомобіля й підійшов до Еліс.
— Твоя бібліотека?
— Так.
— Я заберу тебе після.
Анна й Стеф тепер уже навіть не намагалися приховувати шок.
Анна нахилилася до Стеф.
— Це той самий «красень», з яким вона поїхала у міні-відпустку?
— Схоже на те.
— Я думала, вона просто жартує!
Стеф не відводила очей від Девіда.
— Я теж.
Еліс почула їх.
— Дівчата…
Анна миттєво підійшла ближче.
— Еліс, ми маємо поговорити.
— Знаю.
— Де ти була?
— Це довга історія.
— Наскільки довга?
Еліс глянула на Девіда.
Той ледь помітно усміхнувся.
— Дуже.
Стеф перевела погляд на його татуювання.
— А він хоча б знає, що ти студентка, а не принцеса?
Девід спокійно відповів:
— Знаю.
Стеф підняла брову.
— І хто він?
Еліс відкрила рот.
Але Девід випередив її:
— Девід.
Анна ледь не пирснула зі сміху.
— Ми зрозуміли, що Девід. Я питаю, хто він для Еліс?
Запала коротка тиша.
Еліс почервоніла.
Девід подивився на неї.
І в його очах з'явилося те саме тепло, яке вона бачила тієї ночі на даху.
— Це питання краще поставити їй.
Анна повільно повернула голову до Еліс.
— Оооо…
Еліс прикрила обличчя рукою.
— Я вже шкодую, що повернулася.
Девід тихо засміявся.
— Звикай.
Вона глянула на нього.
— До чого?
— До того, що я буду поруч.
І саме ця фраза змусила Анну та Стеф переглянутися.
Вони ще не знали всієї правди.
Не знали про кулон.
Про клани.
Про стародавнє пророцтво.
Про те, що чоловік, який щойно відкрив двері машини для їхньої подруги, насправді був вампіром, якому належала влада над сотнями років історії.
Для них він був просто неймовірно красивим чоловіком.
І, судячи з виразів їхніх облич, Еліс мала дуже багато чого пояснити.