Година Х

 План «Шум» спрацював.
На іншому кінці Ванкувера здійнялася така метушня, що охорона старійшин кинулася туди, не залишивши бібліотеку без нагляду — лише на кілька хвилин.
Цього Девіду було достатньо.
 Майк відчинив потайний прохід.
Хелен першою прослизнула всередину.
За нею — Девід.
 Еліс залишалася в готелі, як і домовлялися.
Але навіть на відстані кулон на її шиї пульсував теплом, ніби відчував, що вони нарешті наблизилися до відповідей.
Бібліотека виявилася зовсім не такою, як уявляла Еліс.
Сотні стародавніх книг.
Кам'яні таблички.
Сувої.
Полиці, що зникали в темряві.
І руни, викарбувані просто на стінах.
Майк провів пальцями по одному з написів.
— Ось воно.
Девід підійшов ближче.
— Ти впевнений?
— Ні.
— Чудово.
— Але дуже хочу бути.
Хелен уже тримала в руках стародавній сувій.
— Тут згадується кулон.
Девід різко повернувся.
— Читай.
Вона розгорнула письмена.
Спочатку її обличчя залишалося спокійним.
Потім змінилося.
— Девіде…
— Що там?
Хелен прочитала переклад уголос:
«Коли реліквія буде втрачена й повернеться у світ смертних, її зможе торкнутися лише та, чия душа була забута часом.»
Майк нахилився ближче.
— Далі.
Хелен продовжила:
«Чиста перероджена душа давнього роду, народжена знову серед смертних, відкриє приховану кімнату, яку не здатен знайти жоден вампір.»
Девід завмер.
— Перероджена душа…
Хелен повільно кивнула.
— Стародавнього вампірського клану.
Майк подивився на Девіда.
— І що найцікавіше…
Він показав на наступний рядок.
«Лише вона зможе взяти Кулон у свої руки, не будучи відкинутою його силою.»
Запала тиша.
Девід повільно підняв очі.
Він згадав замок.
Таємну кімнату.
Скриньку.
Еліс.
Те, як вона просто взяла кулон.
Те, як він не відкинув її.
Навпаки — прийняв.
І раптом усе стало на свої місця.
Еліс не випадково знайшла кімнату.
Не випадково кулон опинився в її руках.
Не випадково він залишився на її шиї.
Девід відчув холод уздовж хребта.
— Вона…
Майк договорив за нього:
— Еліс може бути тією самою душею.
Хелен перегорнула сувій.
На останній сторінці було ще одне речення.
Вона прочитала його — і зблідла.
«Коли перероджена душа зустріне того, хто носить кров давнього роду, зв'язок пробудиться. І доля двох визначить долю всіх кланів.»
Девід мовчав.
А потім дуже тихо сказав:
— Тому кулон привів її до мене.
Майк подивився на нього.
— Або тебе до неї.
Девід нічого не відповів.
Уперше за кілька століть він боявся не війни.
Не ворогів.
Не смерті.
Він боявся того, що пророцтво може виявитися правдою.
Бо якщо Еліс справді була переродженою душею древнього клану…
їхня зустріч ніколи не була випадковістю.
І тепер залишалося з'ясувати найстрашніше:
ким Еліс була до свого переродження — і чому її душа була забута?