Може це сон?

Ніч у Ванкувері була напрочуд тихою.
Еліс лежала в ліжку, загорнувшись у ковдру, і дивилася в темряву.
Точніше — на Девіда.
Він лежав поруч, тримаючи її в обіймах.
Його рука спокійно лежала на її талії, а пальці час від часу перебирали пасма її довгого волосся.
Еліс зітхнула.
Можливо, вона збожеволіла.
Іншого пояснення просто не існувало.
Ще тиждень тому її найбільшою проблемою був університет.
Тепер вона лежала в одному ліжку з вампіром, який прожив кілька століть, а за дверима стояли його друзі-вампіри.
Десь у місті ховалися ворожі клани.
Існували древні заклинання.
Старійшини.
Таємні бібліотеки.
Реліквія, здатна підкорити всі клани.
Еліс ледь не застогнала.
«Я що, Белла зі «Сутінків»?»
Вона ледь стримала сміх.
«Чи я взагалі знімаюся в «Надприродному»?»
А може, вона просто завтра прокинеться у своїй квартирі, а все це виявиться дивним сном.
Еліс тихо ущипнула себе.
Девід одразу відкрив очі.
— Що ти робиш?
— Перевіряю, чи не сплю.
Він усміхнувся.
— І?
— На жаль, ти все ще тут.
— Мені піти?
— Ні.
Відповідь вирвалася занадто швидко.
Еліс замовкла.
Девід теж.
Його усмішка стала м'якшою.
— Про що думаєш?
— Про те, наскільки все це божевільно.
— Згоден.
— Ти вампір.
— Так.
— Існують клани.
— Так.
— Старійшини.
— Так.
— Заклинання.
— Так.
Еліс повернулася до нього.
— І завтра ви збираєтеся пограбувати бібліотеку старійшин.
— Якщо все піде за планом.
Вона похитала головою.
— Я справді збожеволіла.
Девід тихо засміявся.
Потім його пальці знову провели по її волоссю.
Еліс замовкла.
Вона дивилася на нього.
Він був тут.
Справжній.
Його рука була теплою.
Вона відчувала його дотик.
Чула його голос.
Бачила його зелені очі.
Девід дивився на неї так, ніби в усьому цьому величезному світі не існувало нічого важливішого.
— Що? — тихо запитала вона.
— Нічого.
— Ти так дивишся.
— Як?
Він провів пальцями по її щоці.
— Ніби ти…
Девід замовк.
— Ніби я що?
Він кілька секунд мовчав.
— Ніби ти мій світ.
Серце Еліс здригнулося.
Вона відвела погляд, приховуючи усмішку.
— Ти дуже небезпечний.
— Знаю.
— І дуже самовпевнений.
— Теж знаю.
— І страшенно дратуєш.
— Це я вже чув.
Вона тихо засміялася.
Девід притягнув її трохи ближче.
Еліс поклала голову йому на груди.
І вперше за весь цей божевільний тиждень перестала думати про клани.
Про кулон.
Про небезпеку.
Про те, що буде завтра.
Просто залишилася в його обіймах.
А завтра вони мали проникнути до бібліотеки старійшин.
Якщо, звісно, план «Шум» не перетвориться на катастрофу раніше, ніж вони встигнуть його розпочати.