Час

 Ванкувер зустрів їх прохолодним ранком, туманом над містом і вологим повітрям.
Щойно вони вийшли з приватного термінала, Девід зупинився на кілька секунд.
 Він дивився на Еліс.
 Вона стояла поруч із Майком і Хелен, поправляючи ремінець сумки. Її світле волосся розвівав вітер, а кулон ховався під коміром пальта.
Девід раптом усвідомив одну річ.
У них не так багато часу.
 Поки вони шукатимуть стародавні письмена, поки намагатимуться зрозуміти природу кулона, поки він стримуватиме інші клани…
Еліс буде поруч.
А потім усе може закінчитися.
Якщо кулон вдасться від'єднати від неї, вона повернеться до свого життя.
До університету.
До Анни та Стеф.
До звичайних людей.
І до життя, у якому не буде його.
Девід стиснув щелепу.
 Йому було складно зізнатися навіть самому собі, але тепер він знав, чого хоче.
Він не просто хотів захистити Еліс.
Він хотів, щоб вона сама захотіла залишитися поруч із ним.
Не через кулон.
Не через страх.
Не тому, що він сильніший.
А тому, що її серце саме обере його.
— Ти чого завис? — почувся голос Майка.
Девід перевів на нього погляд.
— Думаю.
— Це небезпечно.
Хелен засміялася.
Еліс теж усміхнулася.
Девід затримав на ній погляд.
Він уже знав, що робитиме.
Не поспішатиме.
Не тиснутиме.
 Він дасть їй побачити справжнього себе.
Того, ким він був до того, як століття боротьби змусили його стати холодним.
Він покаже їй свій світ.
Свою історію.
Свої слабкості.
І, можливо, вперше дозволить комусь побачити чоловіка за титулом глави кланів.
— Еліс, — покликав він.
Вона повернулася.
— Що?
— Після того як розберемося з письменами, я покажу тобі Ванкувер.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Ви?
— Я.
Майк тихо хмикнув.
— Ого.
Хелен одразу зрозуміла, що відбувається, і ледь помітно усміхнулася.
Еліс цього не помітила.
— Навіщо?
Девід спокійно відповів:
— Бо ти вже опинилася в моєму світі.
Він зробив паузу.
— Думаю, справедливо, якщо я трохи покажу тобі його красу.
Еліс кілька секунд дивилася на нього.
Потім усміхнулася.
— Добре.
Одне коротке слово.
 Але для Девіда воно прозвучало важливіше за будь-яку перемогу.
Він не знав, чи зможе завоювати її серце.
Не знав, чи взагалі має на це право.
Але вперше за кілька століть у нього з'явилася мета, яка не стосувалася влади, кланів чи війни.
Змусити Еліс одного дня залишитися поруч із ним не тому, що вона не може піти.
А тому, що не захоче.