Її провина

 Еліс сиділа біля вікна й мовчки дивилася на краєвид за склом.
Вона вже майже не чула розмов Майка та Хелен.
 У голові знову й знову прокручувалася одна й та сама думка.
У всьому винна вона.
 Якби вона тієї ночі не пішла блукати замком…
Якби не вирішила зазирнути за старі двері…
Якби не відкрила ту таємну кімнату…
Якби просто залишилася разом з одногрупниками…
 Нічого цього не сталося б.
Не було б кулона.
Не було б Девіда.
Не було б вампірів, кланів і полювання.
І точно не довелося б летіти через пів світу в пошуках стародавніх письмен.
Еліс опустила очі на кулон.
Він тихо пульсував теплом на її шкірі.
— Дурна… — прошепотіла вона сама собі.
Її цікавість переслідувала її все життя.
 Ще в дитинстві вона не могла пройти повз зачинені двері, стару скриню чи незнайомий предмет, не намагаючись дізнатися, що всередині.
Батьки не раз казали їй:
«Еліс, не лізь туди, куди тебе не просять».
А вона завжди відповідала:
«А раптом там щось цікаве?»
І ось тепер вона знайшла.
Дуже цікаве.
Настільки цікаве, що через нього могла початися війна.
— Я сама в це втягнулася, — тихо сказала вона.
— Ні.
Еліс здригнулася.
Вона не помітила, коли Девід підійшов.
— Я сама відкрила ту кімнату, — заперечила вона. — Сама взяла кулон. Сама принесла його сюди.
— Ти не знала, що це таке.
— Але мала здогадатися.
— З чого?
Еліс замовкла.
Девід сів навпроти.
— Ти не винна в тому, що знайшла те, що століттями було приховане.
— Якби я не була такою цікавою…
— Тоді це зробив би хтось інший.
Вона похитала головою.
— Ви не можете цього знати.
— Можу.
Еліс подивилася на нього.
Девід говорив незвично спокійно.
Без наказів.
Без холодної впевненості.
— Знаєш, що я думаю? — запитав він.
— Що?
— Твоя цікавість не є твоєю слабкістю.
— А що тоді?
На його губах з'явилася ледь помітна усмішка.
— Саме вона привела тебе до кулона.
Еліс насупилася.
— Це не дуже допомагає.
— Можливо.
Він подивився на кулон.
— Але тепер ця риса може врятувати тобі життя.
Еліс нічого не відповіла.
Вона знову подивилася у вікно.
Їй досі було страшно.
Вона досі не знала, чи може довіряти Девіду.
Але вперше відтоді, як усе почалося, вона подумала, що, можливо, її цікавість була не помилкою.
Можливо, саме вона привела її туди, де вона мала опинитися.
І від цієї думки чомусь стало ще страшніше.