Усвідомлення

За кілька годин Девід стояв біля дверей своєї спальні.
Еліс уже почала приходити до тями.
Вона повільно розплющила очі й одразу побачила незнайому стелю.
Потім згадала.
Клуб.
Девід.
Маєток.
Кулон.
І…
Вампір.
Еліс різко сіла.
— О Боже…
— Не раджу так різко вставати.
Вона повернула голову.
Девід стояв біля вікна.
Еліс миттєво відсунулася до узголів'я.
— Ви!
— Добрий ранок.
— Якого біса я у вашій спальні?!
— Ти знепритомніла.
— Я знаю!
Вона прикрила обличчя долонями.
— Я справді побачила ікла.
— Так.
— І ви справді вампір.
— Так.
— Це не сон.
— Ні.
Еліс повільно опустила руки.
— Мені потрібна кава.
Девід ледь усміхнувся.
— Буде.
— І пояснення.
— Будуть.
— І телефон.
— Він у тебе.
Еліс одразу схопила його.
Мережі все ще не було.
Вона підняла на нього сердитий погляд.
— Я ненавиджу це місце.
— Знаю.
— І вас.
— Це теж знаю.
Девід підійшов ближче.
— Але нам потрібно поговорити.
Еліс насторожилася.
— Про що?
— Про твою поїздку.
— Куди?
— У Ванкувер.
Вона кілька секунд мовчала.
— Що?
— Ми знайшли інформацію про кулон. Стародавні письмена, які можуть пояснити, чому він обрав тебе і що тепер відбувається.
— «Ми»?
— Майк і Хелен.
— Вони тут?
— Так.
Еліс потерла скроні.
— Чудово. Просто чудово. Учора я була студенткою, яка пішла на вечірку. Сьогодні я сиджу в замку вампіра, а тепер ви повідомляєте мені, що ми летимо у Ванкувер.
— Так.
— Ви не запитали, чи хочу я.
— Ні.
— А якщо я не хочу?
Девід подивився їй прямо в очі.
— Тоді я все одно не залишу тебе тут саму.
— Чому?
— Бо за тобою полюватимуть.
— А якщо я просто поїду додому?
— Тоді вони знайдуть тебе швидше.
Еліс замовкла.
Це їй не подобалося.
Абсолютно нічого з того, що відбувалося, їй не подобалося.
Але тепер вона вже знала, що Девід не божевільний.
Він справді був вампіром.
І кулон справді був чимось більшим, ніж просто дорогоцінною прикрасою.
— Скільки часу? — тихо запитала вона.
— Вилітаємо через кілька годин.
Еліс подивилася на нього з недовірою.
— Ви хоча б дасте мені зібрати речі?
— Звичайно.
— І я сама вирішуватиму, що вдягнути?
— Так.
— І ви не будете знову перекидати мене через плече?
На обличчі Девіда з'явилася знайома усмішка.
— Якщо не змусиш мене.
Еліс закотила очі.
— Ненавиджу вас.
— Ти вже казала.
Він вийшов із кімнати.
 А Еліс залишилася сидіти на ліжку, дивлячись на кулон.
Ванкувер.
Стародавні письмена.
Вампірські клани.
І чоловік, якого вона ще вчора навіть не знала.
Її життя остаточно перестало бути нормальним.
І найгірше — десь глибоко всередині вона вже розуміла:
їй дуже хочеться дізнатися, чому саме кулон обрав її.