Старі руни / сучасні проблеми

Ніч давно перевалила за північ.
У бібліотеці маєтку горіли лише кілька ламп. На величезному столі лежали розгорнуті старовинні книги, сувої, пожовклі рукописи та кілька важких фоліантів, які, здавалося, ніхто не відкривав останні сто років.
Майк перегортав чергову книгу.
— Нічого.
Хелен сиділа навпроти, схилившись над старою табличкою з рунами.
— Тут щось є.
Девід одразу підійшов до неї.
— Що?
— Не знаю. Але ця руна повторюється поруч із символом кулона.
Вона провела пальцем по стародавньому напису.
— Схоже на слово «обрання».
Девід нахмурився.
— Продовжуй.
Минуло ще кілька годин.
Вони перебрали десятки книг.
Зіставляли символи.
Перекладали старі руни.
Шукали згадки про реліквію.
Але жодної чіткої відповіді не знаходили.
Майк із роздратуванням закрив чергову книгу.
— Я здаюся.
Девід підняв на нього погляд.
— Ти здаєшся після чотирьох годин?
— Я вампір, а не бібліотекар.
Хелен фиркнула.
— Ти просто ледачий.
— Я називаю це інстинктом самозбереження.
Девід узяв ще один старий фоліант.
— Шукаємо далі.
Майк відкинувся на спинку крісла.
— А якщо ми нічого не знайдемо?
— Знайдемо.
— А якщо ні?
Хелен підняла очі від книги.
— Тоді…
Вона зробила паузу.
Майк повільно посміхнувся.
— Не кажи цього.
— Чому?
— Тому що я вже уявляю вираз обличчя Девіда.
Хелен абсолютно серйозно подивилася на нього.
— Можливо, нам доведеться запитати у Гугла.
Запала тиша.
Девід повільно підняв голову.
— Що?
Майк не витримав і розсміявся.
— Ну а що? Сотні років існування, древні руни, магічний кулон, десятки книг…
Хелен продовжила абсолютно серйозним тоном:
— І жодної нормальної інструкції.
Майк кивнув.
— «Що робити, якщо магічний кулон обрав смертну дівчину?» — чудовий пошуковий запит.
Девід подивився на них так, що обидва замовкли.
— Ви закінчили?
— Майже, — відповів Майк.
— Бо я можу допомогти вам знайти відповідь.
— Як?
Девід підняв одну з найстаріших книг.
— Читати.
Майк скривився.
— Жорстоко.
Хелен усміхнулася й знову схилилася над рунами.
Та через кілька секунд її усмішка зникла.
— Хлопці…
Девід і Майк одночасно подивилися на неї.
— Що?
Хелен повільно повернула до них книгу.
На пожовклій сторінці був намальований символ.
Той самий кулон.
А під ним — рядок стародавніх рун.
Хелен почала перекладати:
— «Коли реліквія обере того, хто не належить крові…»
Вона зупинилася.
— Далі стерто.
Девід нахилився ближче.
— Не все.
Хелен подивилася на нього.
— Що ти бачиш?
Він провів пальцями по сторінці.
— Тут написано ще одне слово.
Майк нахилився через його плече.
— Яке?
Девід прочитав його вголос:
— «Зв'язок».
Усі троє замовкли.
За дверима бібліотеки, у спальні, Еліс усе ще спала.
А кулон на її шиї раптом почав пульсувати.
Раз.
Другий.
Третій.
Девід повільно підняв голову.
— Схоже, він знає, що ми його знайшли.