Ті кому він довіряє

Девід ще кілька хвилин стояв біля вікна, дивлячись на сплячу Еліс.
Він уже прийняв рішення.
Самотужки вирішити цю проблему не вийде.
Він дістав телефон і знайшов номер, який не використовував без крайньої необхідності.
Першим набрав Майка.
Той відповів майже одразу.
— Щось сталося?
— Приїжджай.
На іншому кінці запала коротка пауза.
— Наскільки все серйозно?
Девід перевів погляд на Еліс.
— Дуже.
— Хто напав?
— Поки ніхто.
— Тоді чому ти звучиш так, ніби почалася війна?
— Бо вона почнеться.
Майк більше не став ставити запитань.
— Буду.
Девід завершив дзвінок і одразу набрав другого друга.
Хелен.
— Якщо ти телефонуєш о такій годині, значить, сталося щось серйозне.
— Приїжджай до маєтку.
— Це наказ чи прохання?
— Прохання.
Хелен замовкла.
— Тоді справа справді серйозна.
— Дуже.
— Скільки часу?
— Якнайшвидше.
— Уже виїжджаю.
Девід поклав телефон.
Він не любив просити про допомогу.
Особливо коли йшлося про його особисті проблеми.
Але Майк і Хелен були єдиними, кому він довіряв настільки, щоб дозволити їм побачити те, що зараз відбувалося.

Приблизно через годину біля маєтку зупинилися два автомобілі.
Першим увійшов Майк.
Високий, спокійний і завжди з тією самовпевненою усмішкою, яка дратувала Девіда вже не одне століття.
За ним з'явилася Хелен — стримана, уважна й небезпечно спостережлива.
— Ну? — Майк зняв пальто. — Де кінець світу?
— У спальні.
Майк завмер.
Хелен повільно повернула голову до Девіда.
— Що?
— Там дівчина.
Кілька секунд вони просто дивилися на нього.
Майк першим порушив мовчання:
— Ти викрав дівчину?
— Не зовсім.
— Девіде.
— Я забрав її з клубу.
— Це називається викрадення.
— Вона була в небезпеці.
— І тому ти привіз її додому?
— Так.
Хелен примружилася.
— А кулон?
Девід нічого не відповів.
Майк перестав усміхатися.
— Ти його знайшов?
— Так.
— Де?
Девід подивився в бік спальні.
— На ній.
Тиша.
Хелен повільно видихнула.
— Тільки не кажи…
— Саме так.
Майк провів долонею по обличчю.
— Девіде, ти розумієш, що це означає?
— Розумію.
— Тоді чому вона досі тут?
— Бо я не можу забрати кулон.
— Чому?
— Він прив'язався до неї.
Майк кілька секунд мовчав.
А потім тихо промовив:
— Оце вже проблема.
— Я знаю.
— І що ти збираєшся робити?
Девід не відповів одразу.
Його погляд знову ковзнув до дверей спальні.
— Саме тому я вас і покликав.
Хелен схрестила руки на грудях.
— Добре. Тоді розповідай усе з самого початку.
Девід зітхнув.
— Це буде довга ніч.
І він ще не знав, що його двоє найкращих друзів дуже скоро зрозуміють одну річ.
Проблема була не тільки в кулоні.
Проблемою був сам Девід.
Бо вперше за кілька століть він не хотів просто повернути те, що належало його роду.
Він хотів залишити собі дівчину, яка, найімовірніше, зненавидить його, щойно прокинеться.