Маєток

 Дорога здавалася нескінченною.
 Еліс сиділа на пасажирському сидінні, притиснувшись до дверей, і час від часу поглядала на чоловіка за кермом.
 Девід мовчав.
Його руки спокійно лежали на кермі, ніби він не викрав щойно дівчину просто з власного клубу.
 Еліс стиснула пальці.
Вона досі не могла зрозуміти, що відбувається.
 Вона знала лише одне.
Цей чоловік був ненормально сильним.
Коли він перекинув її через плече, вона майже не відчула опору. Коли намагалася вирватися — це було все одно, що боротися зі стіною.
 А тепер кулон…
Еліс торкнулася його.
Камінь був гарячим.
Ні.
Не просто гарячим.
Він пульсував.
Наче живе серце.
Вона спробувала розстебнути ланцюжок.
Нічого.
Ще раз.
Марно.
Кулон наче приріс до шкіри.
— Що з ним сталося? — нарешті запитала вона.
Девід не відповів.
— Я питаю про кулон.
— Я знаю.
— Тоді відповідайте.
Куточок його губ ледь помітно піднявся.
— Ти завжди така наказова?
— Тільки коли мене викрадають незнайомі чоловіки.
Девід тихо засміявся.
Еліс насупилася.
— Що тут смішного?
— Нічого.
— Тоді перестаньте.
— Не можу.
Вона демонстративно відвернулася до вікна.
 Але через кілька хвилин автомобіль звернув із дороги.
Перед ними з'явилися високі ковані ворота.
За ними — величезний маєток, прихований серед темного лісу.
 Кам'яна будівля нагадувала старовинний замок. Високі вежі, темні вікна, масивні стіни.
Еліс повільно підняла брови.
— Ви живете тут?
— Так.
— Сам?
— Ні.
— З сім'єю?
Девід промовчав.
Це мовчання сказало більше, ніж відповідь.