Втеча

 Його погляд миттєво став крижаним.
Еліс ще не встигла нічого зрозуміти, коли Девід без жодного слова схопив її.
— Що ви робите?!
Вона навіть не встигла договорити.
Одним швидким рухом він перекинув її через плече й рушив до службового виходу.
— Поставте мене на землю!
Еліс забилася, намагаючись звільнитися.
— Негайно!
Девід навіть не сповільнив кроку.
— Ви мене чуєте?!
— На жаль, дуже добре.
— Тоді відпустіть!
Вона вдарила його кулаком у спину.
Девід тихо засміявся.
Її обурення чомусь його забавляло.
Ще кілька годин тому він був готовий зламати їй шию.
 А тепер ця маленька вперта дівчина висіла в нього на плечі, кричала, билася й вимагала її відпустити.
І найдивніше — йому це подобалося.
— Ви ненормальний!
— Можливо.
— Я вас ненавиджу!
— Це ми ще обговоримо.
Еліс знову спробувала вирватися.
— Я сама можу ходити!
— Зараз — ні.
— Чому?!
Девід нарешті зупинився біля чорного автомобіля.
Він поставив її на землю, але не встигла вона зробити й кроку, як його рука вже опинилася на її талії.
— Бо якщо ти зараз повернешся в зал, тебе вб'ють.
Еліс завмерла.
— Хто?
Девід подивився їй просто в очі.
— Ті, хто прийшов за кулоном.
Її пальці мимоволі торкнулися прикраси.
— Що це взагалі таке?
— Те, через що сьогодні вночі можуть загинути десятки людей.
Еліс зблідла.
— А ви?
— Я теж прийшов за ним.
Вона відсахнулася.
— Тоді чим ви кращий за них?
На губах Девіда з'явилася ледь помітна усмішка.
— Я не кращий.
Він відчинив дверцята автомобіля.
— Просто я перший тебе знайшов.
— Я нікуди з вами не поїду!
Еліс знову спробувала втекти.
Девід легко перехопив її за руку.
— Еліс.
Вона підняла на нього розлючений погляд.
— Що?
— Сядь у машину.
— А якщо ні?
Його зелені очі блиснули.
— Тоді я знову перекину тебе через плече.
Еліс обурено витріщилася на нього.
Девід ледь стримав усмішку.
Вперше за багато століть його ніч починала приносити йому задоволення.
А десь позаду, у клубі, вже починалася справжня полювання.