Між двома світами

 Вони вишли з кабінету, він хотів відвести її звідси.

— Ти дивишся на мене так, ніби я привид, Еліс, — його голос був тихим, але дивним чином перекривав навіть гуркіт музики.
Вона завмерла.
— Хоча це ти щойно зупинила моє серце.
 Еліс не одразу зрозуміла його слова.
Вона просто дивилася на нього, намагаючись зібрати думки докупи.
Ще кілька хвилин тому вона була звичайною студенткою на вечірці.
А тепер стояла перед незнайомцем, який дивився на неї так, ніби знав її все життя.
Її щоки спалахнули.
— Я… я не розумію, про що ви.
Девід ледь помітно усміхнувся.
— Я знаю.
Саме ця відповідь збентежила її ще більше.
Еліс опустила очі, пальці несвідомо торкнулися кулона.
Девід простежив за її рухом.
Його погляд на мить став темнішим.
 Він знав, що кулон пов'язує їх сильніше, ніж вона могла уявити.
Але поки не збирався говорити їй правду.
 З іншого боку залу Анна та Стеф нарешті знайшли Еліс поглядом.
Анна застигла.
— Стеф…
— Бачу.
Вони обидві дивилися на картину перед собою.
Еліс — у чорній сукні, з розпущеним світлим волоссям.
Девід — високий, темноволосий, небезпечно красивий.
Вони стояли майже впритул одне до одного, не зводячи поглядів.
Анна прикрила рот долонею.
— Це воно.
— Що?
— Той самий момент.
— Який?
— Романтичний.
Стеф тихо засміялася.
— Не думала, що доживу до цього дня.
 Вони навіть не помічали, що відбувається навколо.
Не бачили, як охорона Девіда непомітно перекриває всі виходи з клубу.
 Не знали, чому біля дверей раптом стало надто багато людей у чорному.
Не бачили тих, хто ховався в напівтемряві.
Ворожі вампіри вже були тут.
Вони прийшли за кулоном.
І тепер бачили його.
На шиї Еліс.
Один із них повільно стиснув кулак.
Інший зробив крок уперед.
Вони чекали лише сигналу.
 Девід відчув їх раніше, ніж побачив.
Його обличчя змінилося.
Щойно в його погляді була майже незрозуміла для нього самого ніжність.
Тепер там залишилася лише холодна лють.
Він став перед Еліс, закриваючи її собою.
— Що відбувається? — прошепотіла вона.
Девід не відповів.
Його погляд був спрямований кудись поверх її плеча.
Руни на його шиї знову ожили.
Цього разу не від кулона.
Від небезпеки.
— Еліс, — тихо промовив він.
— Що?
Він нахилився ближче.
— Що б зараз не сталося, не знімай кулон.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Чому?
Девід зустрів її погляд.
— Тому що тепер за ним прийшли не тільки я.
І в ту саму мить у клубі згасло світло