Знайти

 Музика гучно била крізь стіни, підлога здригалася від басів, сотні людей рухалися внизу, не здогадуючись, що в цьому натовпі знаходиться те, за чим полюють кілька вампірських кланів.
 Руни на його руці продовжували тліти під шкірою.
Кулон був тут.
Він відчував це дедалі сильніше.
Девід різко обернувся.
— Закрийте всі виходи.
Один із його людей здивовано подивився на нього.
— Усі?
— Усі.
— Але клуб повний людей.
— Мені байдуже.
Його голос був спокійним, але таким холодним, що ніхто не наважився сперечатися.
За кілька секунд охорона отримала накази.
— Перевірити кожен поверх.
— Так, бос.
— Сходи, коридори, службові приміщення, туалети, VIP-зону, склад. Кожен кабінет.
Він зробив паузу.
— І жодного сантиметра цього клубу не залишити без уваги.
Люди розійшлися.
Девід залишився сам.
 Він заплющив очі, намагаючись відчути магію реліквії точніше.
Вона була зовсім близько.
Настільки близько, що він майже міг відчути її крізь стіни.
А потім його погляд мимоволі опустився вниз.
У натовпі стояла дівчина.
Світле волосся до пояса.
Чорна сукня.
Тендітна постать.
 І щось навколо неї змушувало стародавню силу в його крові прокидатися.
Девід завмер.
— Не може бути…
У цей момент Еліс поправила волосся, і кулон на її шиї на мить опинився під світлом.
Зелені очі Девіда потемніли.
Він нарешті побачив його.
Ту саму реліквію.
Ту саму, яку шукав століттями.
Але разом із тріумфом у ньому піднялося щось інше.
Небезпечне.
Бо кулон був на шиї людини.
Молодої дівчини, яка навіть не підозрювала, що стала найціннішою здобиччю цієї ночі.
— Знайдіть її, — тихо наказав Девід.
Охоронець завмер.
— Кого саме?
Девід не відводив погляду від Еліс.
— Дівчину в чорній сукні.
Він зробив коротку паузу.
— І нікому її не чіпати.
Цього разу його голос прозвучав не як наказ.
Як попередження.