Осінній бал в університеті був подією, яку Еліс намагалася проігнорувати до останнього.
Вона не любила гучних заходів, натовпу й особливо — необхідності одягати сукню лише тому, що так вирішили організатори.
Анна та Стеф, звісно, думали інакше.
— Ти підеш, — заявила Анна, поправляючи Еліс волосся перед дзеркалом.
— Я вже сказала, що ні.
— А я вже вирішила, що так.
Стеф, стоячи біля дверей, усміхнулася.
— У тебе немає шансів. Нас двоє, а ти одна.
Еліс приречено зітхнула.
— Я ненавиджу вас.
— Ми теж тебе любимо, — абсолютно серйозно відповіла Стеф.
Зрештою Еліс здалася.
Бал виявився навіть кращим, ніж вона очікувала. Старовинна університетська зала сяяла від сотень свічок, під стелею кружляли золоті листки декорацій, а за високими вікнами холодний осінній вечір огортав кампус туманом.
Еліс майже дозволила собі повірити, що може просто насолодитися вечором.
Майже.
Бо після завершення балу Анна знову взяла її під руку.
— А тепер клуб.
Еліс різко зупинилася.
— Ні.
— Так.
— Анно.
— Еліс.
— Я втомилася.
— Саме тому тобі потрібно розвіятися.
Стеф підтримала подругу:
— Одна вечірка. Година-дві — і повернемося.
— Ви говорили те саме про бал.
— І ми мали рацію.
Еліс подивилася на них обох і зрозуміла, що сперечатися марно.
— Добре. Але ненадовго.