У Еліс було дві найближчі подруги — Анна та Стеф.
Вони були абсолютно різними, але разом становили справжню катастрофу для її спокійного життя.
Анна була романтичною, емоційною і щиро вірила, що кожній людині судилося зустріти своє кохання. Саме тому вона вважала особистою місією знайти Еліс ідеального хлопця.
Стеф ставилася до цього простіше.
Вона любила спостерігати, як Анна вкотре намагається влаштувати Еліс побачення, а потім сміятися з неминучої відмови.
— Еліс, я знайшла тобі хлопця, — одного разу урочисто заявила Анна.
— Ні.
— Я ще навіть не сказала, хто це!
— Неважливо.
Стеф розсміялася.
— Навіть страшно уявити, що буде, якщо вона колись скаже «так».
Еліс скептично подивилася на неї.
— Цього не станеться.
— О, станеться, — заперечила Анна. — Я просто ще не знайшла правильного.
— І не знайдеш.
— Побачимо.
Стеф хитро примружилася.
— А якщо він буде високим, красивим, із зеленими очима?
Еліс навіть не підняла погляду від книги.
— Мені байдуже.
— Брюнет?
— Байдуже.
— Загадковий?
— Тим більше ні.
— А якщо небезпечний?
Еліс нарешті відклала книгу.
— Стеф.
— Що?
— Ти описуєш серійного вбивцю.
Анна засміялася.
— А може, саме такого тобі й треба?
— Мені потрібна кава, диплом і спокійне життя.
Подруги переглянулися.
Вони ще не знали, наскільки швидко всі три пункти зникнуть із її списку.
Бо зовсім скоро Еліс зустріне чоловіка, який не просто матиме зелені очі, буде високим, красивим і загадковим.
Він буде небезпечним.