Девід прокинувся ще до заходу сонця.
Щось змінилося.
Він відчув це одразу — не біль, не страх, а порожнечу. Наче з його світу вирвали щось настільки звичне, що він перестав помічати його присутність.
— Хто ти?.. — тихо промовив він.
На його обличчі не залишилося жодної емоції, але в очах спалахнула темрява.
Той, хто забрав кулон, ще не розумів, що зробив.
Не знав, що тепер став мішенню.
Не знав, що від нього неможливо сховатися.
Він знав лише одне: кулон має повернутися до його родини.
А той, хто наважився його викрасти…
має померти.
Він вийшов із кімнати й зачинив за собою двері.
Цього разу він не збирався чекати століттями.
Він знайде викрадача.
Знайде, де б той не ховався.
І знищить його власними руками.
Девід ще не знав, що злодійкою була двадцятитрирічна студентка, яка навіть не здогадувалася, що тримає в кишені.
Не знав, що вона вже змінила його долю.
І найголовніше — не знав, що коли вони зустрінуться, знищити її виявиться набагато складніше, ніж він собі уявляв.