Архіологія

 Їй було 23.
 Вона ніколи не вірила в долю. Принаймні до того дня.
 Навчання на архітектурному факультеті привчило її помічати те, повз що інші проходили, не замислюючись: старі фасади, приховані арки, незвичайну кладку, двері, які не вписувалися в план будівлі. Саме тому старий замок зацікавив її більше, ніж решту одногрупників.
 Вони приїхали сюди на практику.
Замок належав його родині багато поколінь. Про це викладач розповідав побіжно, ніби за цими кам'яними стінами не ховалася ціла історія. Та що довше вона дивилася на будівлю, то сильніше відчувала дивне бажання дослідити її самостійно.
І, зрештою, цікавість перемогла.
 Поки одногрупники залишилися в іншій частині замку, вона непомітно звернула в довгий темний коридор. Пил під ногами здіймався від кожного кроку. Старі картини дивилися на неї похмурими очима, а протяги змушували полум'я свічок тремтіти.
 А потім вона побачила двері.
Майже непомітні за старою дерев'яною панеллю.
Вона провела пальцями по стіні, натиснула на виступаючий камінь — і почула тихе клацання.
Двері відчинилися.
 За ними була маленька кімната, про яку не знав жоден із них.
У центрі стояла стара скринька.
Вона вагалася лише кілька секунд.
Кришка піддалася з тихим скрипом.
Всередині, на темній оксамитовій тканині, лежав кулон.
 Він був неймовірно красивим. Дорогоцінний камінь у центрі відбивав слабке світло, ніби всередині нього жеврів крихітний вогник. Навколо — тонке, майже химерне плетіння металу, візерунок якого вона не могла розібрати.
Вона простягнула руку.
І саме в цей момент почула голоси.
— Ви де? — долинуло з коридору.
Одногрупники поверталися.
Вона здригнулася. Не знаючи, навіщо це робить, схопила кулон і сховала його до кишені.
Потім зачинила скриньку.
І двері.
 Вона ще не знала, що щойно забрала із собою не просто коштовність.
Цей кулон належав родині вампірів.
Століттями він зберігався в цій таємній кімнаті, захований від людських очей і чужих рук.
 І тепер, після сотень років мовчання, він знову опинився у світі людей.
Вона думала, що просто знайшла таємну кімнату.
Не знала лише одного:
можливо, кімната сама чекала, коли вона її знайде.
Випадковість чи доля?
Відповідь мала змінити її життя назавжди.