19. Після

Меланка ще довго звикала до нового житла. Алекс оточив дівчинку такою турботою, на яку тільки був здатен. Її ніжка поволі відновлювалась, а Мелася все сміливіше бродила просторами будинку. Картер так собі сподобав дівчину, що не відходив від неї ні на крок. До облаштування окремої спальні молоді люди так і не дійшли, а Меланка назавжди залишилась ночувати в Алексовому ліжку. Пізніше він показав їй для чого воно таке широке, але то була вже зовсім інша історія. 

Алекс робив все для того, щоб Мелася відчувала себе як вдома. Через тиждень після її переїзду чоловік сам запропонував запросити Меланчиних подруг в гості. Він навіть змирився з присутністю Артура, з яким згодом зміг навіть налагодити цілком дружні стосунки. Подруги ходили по будинку, роззявивши рота. Вікуся не могла стримати емоцій, коментуючи кожну красиву річ інтер’єру. Таня ж в своїй манері бурчала собі щось під ніс, а ось Дарина виглядала задоволеною. Тепер вона була спокійною за свою подругу, бо на власні очі переконалась, що Меланка в надійних руках. Тоді подруги ще не знали, що такі їхні зустрічі в цьому домі стануть доброю традицією на довгі роки.

Друзі Алекса, на чолі з Себом, і зовсім зраділи таким новинам. Чи то їм набридло Алексове холостяцьке життя, чи то так сильно в душу запала сором’язлива дівчина, але вони щиро тішились за друга. 

- Лікуй її ніжку, бро. - сказав Себ. - Влітку будемо вчити розсікати хвилі на серфі. 

Університет ще довго гудів, обговорюючи події тієї ночі, коли Алекс власною персоною завітав в гуртожиток і виніс Меланку звідти на руках. Хтось відверто заздрив та відмовлявся вірити, а комусь стало соромно за цькування дівчини. Але навіть найзатятіші прихильники Влада, як от Настя, з часом змінили свою думку. Особливо після того, як одужавша Мелася стала кожного ранку з’являтись під стінами університету в супроводі Алекса на чорному позашляховику. Ні в кого не залишалось ані сумнівів, ані сміливості сказати, що це було не кохання. Сам Влад закінчив четвертий курс університету й назавжди переїхав в інше місто. Його доля більше не цікавила Меласю.

А щодо суду, то Мелася безапеляційно виграла його. Скоріш за все, дівчина виграла б його навіть без допомоги Алексового адвоката, а разом з ним в тітки не залишалось жодних шансів. Треба було бачити обличчя тітки Нелі, коли Меланія з’явилась до судової зали в супроводі кремезного Алекса за її тендітною фігуркою. Після програного тіткою засідання, вона мала вкрай неприємну розмову. Мелася так і не дізналась, що Алекс сказав їй, та родичі більше ніколи не турбували дівчину.

За три місяці спільного проживання, Меланка встигла вбутись і більше не тремтіла від строгого погляду Алекса. Вона знала, що за купою м’язів ховається чуйне та турботливе серце. Одного дня, в торговому центрі, Мелася сказала Алексу, що хоче додому, маючи на увазі його будинок. На радощах чоловік ледь не на руках відніс її туди. Нарешті дівчинка мала свій дім. 

Наприкінці літа Мелася знову відчула тривогу, якої в неї не було вже так давно. Алексові батьки прилетіли з-за кордону і страшенно хотіли побачити ту крихітку, що їхній син так вперто ховав від них ось уже пів року. Меланка настільки переживала, що не сподобається батькам, що забула як говорити. Дівчина повернулась назад у часі, коли вважала їхні світи абсолютно різними й несумісними. Та всі її переживання виявились даремними, бо як тільки Меланка переступила поріг дому Алексових батьків, то назавжди стала для них донечкою, котрої в них ніколи не було. 

З першими зимовими сніжинками Алекс та Меланка відправились на пошуки найкрасивішої ялинки. Вони поставили її посеред вітальні й разом з Картером одягнули в новорчіне вбрання. По центру ялинки красувався той самий єдиноріг, кортий Меланка нарешті мала куди повісити. То було її перше насправді щасливе Різдво та Новий Рік за такий довгий час. 

Коли ж зимою випав перший пухкий сніг, Алекс та Меланка зібрались знову в гори. Ось уже майже рік, як вони зустрілись. Зібралась та сама команда Алексових друзів, тільки цього разу з поповненням. Окрім Меласі, додався ще хлопець Аріни й новонароджений малюк Жені та Ліни. Ліна, звичайно ж, не збиралась кататись на лижах, але спільну поїздку пропустити не могла. Друзі заселились в тому ж казковому будиночку, що й торік. На Меланку несподівано нахлинули приємні і не дуже спогади. Певна меланхолія тривала аж доти, поки одного дня Алекс не підвіз дівчину до краю чергового лижного спуску. 

- Пам’ятаєш це місце? - запитав чоловік.

- Аякже. Це тут я сиділа і ревіла, поки ти мене не підняв. - посміхнулась Мелася, прокручуючи спогади річної давнини.

- Я тоді запропонував тобі показати гори. - додав Алекс. - Нагадаєш, що ти мені тоді відповіла?

- Сказала, що хочу. - Мелася до останнього не розуміла до чого ж підводить чоловік.

- А що якщо я запитаю тебе знову. - промовив Алекс, опускаючись на одне коліно та дістаючи маленьку коробочку з каблучкою. - Кошеня, ти хочеш бути моєю дружиною?

Мелася довго дивилась на простягнуту руку чоловіка й не розуміла що відбувається. Точно така ж розгублена, як і рік тому, вона ніяково, але впевнено відповіла: “Хочу”. І разом з цими словами почалась нова сторінка їхнього життя. Щасливого життя.

***
Дорогі читачі, дякую вам, що мали терпіння та бажання дочитати цю книгу до самого кінця. Сподіваюсь, вона змогла передати вам кусочок тієї зимової казки, в котру потрапила Меланка. Нехай і у вас в житті трапляються дива!
***