18. Додому

Для Алекса кілька тижнів без Меланії дались важче, аніж він очікував. Він розумів, що робить правильно, але серцем хотів зірватись і поїхати до свого маленького кошеняти, до котрого встиг так сильно прикипіти. Його мучили безперервні думки про зеленооку дівчинку. Як вона там? Чи поїла? Чи не ображає хто? 

Найбільше його хвилював позов до суду. Він знав, що для Меланки це важливо, хоча кошти на рахунку, за котрі билась тітка, були смішними. Чоловік обіцяв не зачіпати Меланку, та він все ще міг допомагати їй на відстані. Піднявши свої зв’язки, Алекс дізнався про “козир” в рукаві тітки, про усиновлення. Правда була надто гіркою, щоб сповіщати про неї дівчину. До того ж, він зовсім не той, хто має їй про це сказати. З його уст це звучатиме як образа. 

 Зате Алекс зрозумів як ця Неля збиралась виманити частину коштів в Меласі. Послатись на те, що частина грошей, попри заповіт, мала б надійти матері померлої, як найближчій кровній родичці. Цікавий хід, та він навряд чи спрацює. Заповіт буде на стороні Меланії, адже кровна вона чи ні, та все ж дівчина була всиновленою, а отже рахувалась офіційною дитиною загиблих. Хіба що Неля збиралась найняти доброго адвоката, який зможе прокрутити цю відверту махінацію. Алекс не збирався перевіряти даний факт, а просто зробив контр-хід. Знайшов для Меланки найкращого адвоката в місті й заплатив йому, аби той захищав дівчину в суді. Це було найменше, що Алекс міг зробити для неї. 

Напередодні суду, в фатальну для Меланки суботу, Алекса почало особливо сильно штормити. Він не бачив її вже так давно. Обіцянка не турбувати дівчину стримувала, але Алекс передчував щось недобре. І тут до чоловіка дійшло. Це ж день річниці загибелі її батьків. Не роздумуючи, він набрав такий бажаний номер телефону, та в той день йому не судилось почути відповідь.

Чоловік дзвонив не раз. Серце підказувало, що потрібно діяти, але він обіцяв їй. Алекс бачив як приїжджає в її універ, а зеленкаві очі наповнюються розчаруванням, страхом і сльозами. Ні, якщо вона не хоче його бачити, то він не поїде. Та Меланка не взяла слухавку й в наступний день. Так само як і через день. Дівчина також не з’явилась до зали суду, що додало Алексу ще більше тривоги. Під вечір Алекс почав втрачати терпець. Його слово було незламним, але що як бувають моменти, коли таки потрібно піти наперекір. 

Раптом його осінила геніальна думка. Він не турбуватиме Меланку, але що як подзвонити до її подруги? Йому не потрібно було багато, лиш знати, що з його дівчинкою все гаразд. Отже, подруга. Як там її? Дарина, здається. Алексу не забрало багато часу дізнатись номер рудоволосої. Йому вистачило лише кілька слів про аварію, струс мозгу і покалічену ногу, як він вже мчав в автомобілі по засніжених вулицях міста. 

Чоловік кинув машину прямо під входом, наплювавши на секретність Меланки. Це було більше ні до чого. Комендантка залюбки впустила статного чоловіка, після того, як він відрекомендував себе другою половинкою Меланії з чотириста п’ятої кімнати. Він йшов по сходах, переступаючи через одну, і краєм вуха чув випадкову розмову двох студенток, що йшли десь попереду:

- То як думаєш, це правда, що вони роблять це в машині прямо за рогом?

- Не знаю, так кажуть. Якщо так, то це якось бридко. Могли б і сховатись. Якщо цей старий платить їй за секс, то міг б й за мотель заплатити.

- Ага, ця Меланка вже зовсім з глузду з’їхала. Ось тобі і сирота.

- Та проста шльондра. Хіба таких мало?

Алекс мимоволі гірко посміхнувся. Гроші за секс в машині, мотель і старий. Цікавий портрет йому намалювали. То ось що мучило його дівчинку весь цей час. Дурні недоростки по

розпускали плітки про те, чого навіть не знають. Та Алекс одразу здогадався звідки ростуть ноги. І він був ладен повиривати їх з кістками. Та найкраща протидія до пліток, це власною персоною розвіяти їх на порох. Це він, власне, і збирається зробити. 

Алекс виглядав занадто кремезним в такій тісній гуртожитській кімнаті. Його волосся було, як завжди, розтріпаним, а одяг охайним. Чоловік застиг на порозі, дивлячись на таку крихітну й тендітну Меланку під купою пледів та ковдр. Хоч дівчинка була хворою, але для нього вона була найкрасивішим створінням на землі. 

Меланка ж від несподіванки завмерла. Його чорні очі пожирали дівчину і, здавалось, він зараз накинеться на неї, наче вовк на овечку. Його хижий вигляд майстерно приховував найтепліші емоції, про які навіть не здогадувалась Мелася. Їй знову стало страшно. 

- Алекс? - прошепотіла дівчина, ховаючись глибше під ковдру.

- Добрий вечір. - холодним басом заговорив чоловік, - Дякую за дзвінок, Дарина.

- Ти? - не вірячи власним вухам, Мелася глянула на подругу. 

- Я всього лиш подумала… А що якщо це любов? - невпевнено сказала Дара фразою Вікусі, скоса поглядаючи на Алекса.

В кімнаті застигло липке мовчання. Мелася відчувала себе вкрай незручно. Їй було соромно за те, якою Алекс її бачить. Переживала за те, що він побачив в яких умовах живе дівчина. Він взагалі бував в гуртожитках? Дівчатка ж і зовсім притихли, спостерігаючи за розвитком подій. Алекс виявився зовсім не тим, кого описували чутки. Широкоплечий красень з шовковим голосом одночасно заворожував та лякав непробивним поглядом. Як тільки їхня Меланка насмілилась з ним поїхати кудись того дня на лижному спуску?

- Дівчата, допоможіть, будь ласка, Меланії зібрати її речі. - беземоційним, але цілком спокійним голосом, попросив Алекс. - Багато не потрібно, лише на перший час і найнеобхідніше. За рештою вона повернеться пізніше. 

- Тільки ж розібрали… - прошепотіла Вікуся.

Подруги кинулись складати речі в Меланчин рюкзак, а сусідки не спішили покидати кімнату, хоча Дара своїм поглядом показувала їм прямо на двері.

- Куди ми їдемо? - перелякано запитала Мелася, не розуміючи що відбвувається.

- Додому. - коротко відповів чоловік і підійшов до Меланчиного ліжка, щоб присісти біля дівчини. - Як твоя нога? Голова?