16. Відпусти

- Ти поговорила з ним? - Дара зустріла Меласю питанням.

- Так. - відповіла дівчина, скидаючи шапку з голови.

- І що?

- Ще одне побачення. 

- Ясно. - закотила очі Дарина, а Вікуся весело заплескала в долоні.

Дара була не в захваті від ідеї зустрічання з цим Алексом, про що неустанно нагадувала при першій же нагоді. Та все ж подруга вміла не переступати межу, тож Меланка не ображалась. Вона розуміла, що це всього лиш турбота. 

А тиждень в університеті закрутив Меланку вихром рутини. Пари, домашні по вечорах. Мелася пробувала знайти вакансію для підробітку, та це виявилось не надто легким завданням. Студентів неохоче брали на роботу. Та були й хороші речі. Влад більше не зачіпав Меласю, обходячи дівчину десятою дорогою. Подумки Меланка дякувала своєму захиснику за те, що зумів донести до Влада таку просту істину: задирати слабших - погано. Артур же ніяково ховав очі й не намагався відновити контакт. Ну й нехай.

А ще кожного дня Мелася вела переписку з Алексом. Чоловік питав її про буденні речі. Чи поїла, які пари сьогодні відвідала і чи не хоче сьогодні прогулятись. Меланка спілкувалась з ним, відкидаючи пропозиції прогулянки. Вони домовились на вихідних, нехай так і буде. Та Мелася не могла приховати від себе, що з нетерпінням чекала кожного нового повідомлення від нього.

В середу ввечері дівчатка з чотириста п’ятої вирішили зробити собі маленьке свято в честь закриття важливого проекту і запросили сусідок. Таня, Юля та Вероніка принесли з собою смаколиків. Відкоркувавши пляшечку вина, дівчата обговорювали все на світі. Та як і попереднього разу, тихесенька Юля не втримала свою цікавість:

- А як ти з’їздила в поїздку? Сталось щось цікаве?

- Це ти так “обережно” натякаєш на сварку з Владом? - підняла брову Меланка, а подруги підсунулись ближче в очікуванні деталей. 

І Меланка дала їх їм, фільтруюючи свою розповідь. Як б не хотіла дівчина, все ж прийшлось згадати про Алекса. Він відіграв надто важливу роль, аби оминути його боком. Вона мигцем торкнулась цієї теми, уникаючи зайвих деталей. 

- Ага, то Алекс - це і є той багатий мужик, що катає тебе на машині? - без зайвої акуратності запитала Таня.

- Що, перепрошую? - не зрозуміла Меланка.

- Тань, ну ти чого. - обурилась Вікуся, зло дивлячись на неї.

- А що? - й собі насупилась Тетяна. - Вона має знати. Отакі ви подруги, що нічого не розказуєте їй?

- Танька, тобі краще б прикусити язика. - тицьнула пальцем в дівчину Дара.

- Заради всього святого, хтось пояснить мені що відбувається?! - не втерпіла Меланка.

Мелася дивилась на подруг, але ніхто не хотів нічого говорити. Навіть Таня, і та надула губи, вдаючи ображену. Та врешті над Меланкою змилостивилась пухкенька Вероніка:

- Ти не подумай, ми в це не віримо. Та по універу позуть чутки. Кажуть, що ти ходиш з багатим чоловіком. Набагато старшим за тебе. А ще кажуть, що ти через нього і покинула Влада. Ну, як через нього. Через його гроші.

- Господи, говоріть як є. - не втерпіла Таня. - Шльондрою називають тебе, ось що. А не оце “ходиш з багатим чоловіком”. Думають, що ти спиш з ним за гроші.

- З Алексом за гроші? - шокована Меланка кинула поглядом на Дару, але та лиш потиснула плечима. - Ви ж розумієте, що це брехня?

- Так-так, звісно, розуміємо. - солодко защебетала Вероніка. - То ти зустрічаєшся з ним? Він твій хлопець?

- Е-е-е, я не знаю… - протягнула Мелася, розуміючи в якому дурному світлі зараз виставляє себе.

Меланка не знала що казати. Він її хлопець? Та ні, про таке мова не йшла. Для чого вона тоді зустрічається з ним? Це було складно. Чому завжди все повинно бути складно. Єдине, що було просто, це здогадатись джерело чуток. Влад, звісно ж. Наратив про бідну сирітоньку, яка стала шльондрою заради грошей чітко повторював слова хлопця на гірськолижному курорті. 

Субота наступила непомітно. Мелася збиралась на побачення з Алексом під безперервне щебетання Вікусі. Дара ж лише скоса поглядала на подруг. Меланка не знала куди поведе її Алекс, але пообіцяла собі, що розвернеться й піде, якщо це буде черговий ресторан для багатеньких.

Та сталось не так, як гадалось, і Алекс неочікувано повіз дівчину на ковзанку. Радості Меланки не було меж. Вона каталась, тримаючись за його міцну руку, й намагалась виглядати не такою незґрабною. Алекс не міг намилуватись такими щирими і навіть дитячими емоціями. То ось що було потрібно. Лише ковзанка. А він її в ресторан, дурень. 

Після ковзанки пара відправилась на святковий ярмарок, де Алекс купив два глінтвейни і маленького скляного єдинорога. Він бачив як дівчина дивиться на цю різдвяну іграшку, хоча не має куди її повісити. Він так хотів подарувати їй радість. Мелася й думати забула про всі негаразди, що залишились в гуртожитку. На мить вона перенеслась знову в ту зимову казку далеко в горах. Її не турбувало ніщо. Та ця мить була короткою. 

Серед натовпу дівчина побачила знайомі обличчя тітки та бабусі. Як же давно вона не перетиналась із цими людьми. Меланію спершу заціпило, але дівчина швидко докумекала, що їй не варто попадатись їм на очі та ще й з Алексом. Вона швидко заховалась за ріг палатки з солодощами й тихо промовила здивованому Алексу:

- Нам краще піти. Відвезеш додому?

По дорозі Мелася розповіла причину свого переляку на ярмарку. Алекс пропонував допомогу з судовим процесом. Обіцяв найняти кращих адвокатів міста. Мелася не спішила приймати допомогу, але натомість пообіцяла ще одну зустріч на вихідних. 

Наступний тиждень був тяжким. Слухи розповзлись по університету з швидкістю світла і тепер на Меланку тикали пальцями всі, кому не лінь. Шепіт за спиною, а іноді й відверті образи лились із кожного куточку. З кожним днем плітки обростали ще більшими нісенітницями.

- А я бачила, як вони робили це прямо в машині. - шепотілись другокурсниці за рогом коридору.

- Невже їй не соромно? - чулось десь позаду в черзі університетської їдальні.