15. Не пара

Йдучи по сходах гуртожитку, Мелася зловила себе на думці, що він старий та обшарпаний. Дивно, як вона не зауважувала цього раніше. Невільно згадався затишний будиночок майже на гірськолижному спуску, але дівчина трусанула головою, відкидаючи ці думки. То була казка, в котру вона випадково потрапила. І вона залишилась десь далеко. Тепер Меланка вдома. Там, де й має бути.

- Нарешті! - крикнула Дара, як тільки Меланчине обличчя з’явилось в дверному проході. - Ти зовсім з глузду з’їхала?! Для чого тобі телефон, якщо ти не підіймаєш слухавку?

- Спокійно, Даринка. - заспокоювала подругу Мелася, попутно скидаючи з себе вантаж. - Я просто заснула.

- Просто заснула! - сплеснула руками подруга. - Ти хоч уявляєш як налякала нас? Написала, що їдеш з незнайомим мені чоловіком, а тоді пропала на три години. Я місця собі не знаходила.

- Знаю-знаю. - винно похилила голову Мелася. - Пробач.

- Йди сюди, подруго. - Дара міцно обняла Меланку. - Як ти? Розказуй нам все.

Троє дівчат заварили чаю, а тоді порозсідались на імпровізованій кухні своєї рідної чотириста п’ятої кімнати й уважно слухали розповідь Меланії від “а” до “я”. Вікуся час від часу видавала то розчулені, то обурені емоції. А от Дарина пильно та суворо стежила за Меланкою, чим віддалено нагадувала Алекса.

- З Владом все зрозуміло. - підсумувала Дарина. - Він завжди мав замашки покидька, але від ревнощів йому вже зовсім дах знесло. А ось щодо Алекса залишається стільки відкритих питань, що й не знаю з чого почати.

- Ти про що саме? - уточнила Меланка, хоча підозрювала що саме Дара має на увазі.

- Ну ось для чого йому було носитись з тобою? - запитала Дара.

- Бо вона йому подобається, він же сам так сказав. - втрутилась Вікуся, що завжди виступала на стороні любові.

- Так, але ж не могла Мелася йому настільки сподобатись за два дні, що він посеред ночі кинувся її тягнути в свій котедж? - обмірковувала Дарина. - Ось ти, Вікуся, скільки спостерігаєш за хлопцями та переписуєшся з ними перед тим, як констатувати “подобається”? Тиждень-другий щонайменше. А це ти в нас рахуєшся дуже піддатливою до кохання. Сумніваюсь, що цей Алекс схожий на тебе.

- Він просто допоміг мені. - захищала чоловіка Меланка, відкидаючи думку про якусь там любов. - Навіть нічого взамін не просив.

- А це, моя люба, ще одне відкрите питання. - Дарина строго тикнула пальцем в Меланку. 

- Дара, перестань. Мелася ж каже, що в них нічого не було. - захищала Меласю Віка.

- Та я не про це, Господи. - закотила очі Дарина. - Але послухайте, хіба вам не дивно, що він не хотів нічого взамін? Ну, тобто, він стільки всього зробив для тебе, Меласю, але навіть не намагався затягнути тебе в ліжко. Це ж якось дивно для курортного роману. 

- А може це зовсім не курортний роман? - не вгавала Вікуся. - Може він ще запросить Меланку кудись.

- Якщо запросить, тоді все стане на свої місця. - заломила руки Дарина. - Він не отримав бажаного від Меласі на курорті і спробує добити її вже тут. Впевнена, такий як Алекс не звик отримувати відмову. От побачите, він неодмінно спробує добитися свого. 

- Він вже запросив. - тихим голосом повідомила подруг Мелася.

- Ось бачите, я ж казала вам! - сплеснула в руки Дара. 

- А чому це не може бути просте побачення? - обурилась Меланка.

- А він схожий на простого хлопця? - запитала Дара. - Може він нормально залицявся до тебе, як то роблять прості хлопці? Та ні, з твоїх слів, він просто хапав тебе за руку й тягнув кудись майже проти твоєї волі. Забрав в свій котедж, не слухаючи, що ти хотіла б знайти собі окремий готель. Ледь не силою змусив їхати з ним в машині, повертаючись з того клятого курорту. Це дивно, Меланка. Ти казала, він страшенно багатий? А ще красивий, з твоїх слів. Скажи мені, люба, чому б такому завидному чоловіку не знайти собі якусь модель із свого кола, як та Аріна? Для чого йому носитись з тобою? 

Слова Дари різали, наче ножем. Вікуся більше не захищала Меласю, складаючи в голові пазл. Мелася й сама була згідною з подругою, та чути це від неї було неприємно. Вона наче намагалась довести, що Меланка Алексу не рівня. Та зрештою, Дара просто висловила вголос те, що не здатна була вимовити сама Мелася.

- Мабуть, ти права. - зітхнула Меланка. - До того ж, іноді він мене так лякає…

Дівчата ще довго обсмоктували кістки всім підряд, обговорюючи останні події на гірськолижному курорті й університеті. Меланка лягала спати в рідне ліжко, але на душі шкребли кішки. Вони з Алексом були із різних світів і дівчина розуміла це від самого початку. Та як Мелася не намагалась залишити свої спогади десь там, далеко в горах, їй це не виходило.

Наступного дня шалена рутина закрутилась навколо Меланки. В університеті прийшлось відпрацьовувати три пропущених навчальні дні, а домашнього завдання навалили вище голови. Мелася не забула відвідати лижну секцію, де з трудом розпрощалась із своїм тренером. Він не хотів відпускати здібну ученицю і зовсім не розумів такого раптового бажання, та все ж не зміг переконати дівчину залишитись. Цього ж вечора Мелася знайшла неприємний, але цілком очікуваний лист з викликом до суду. Він мав відбутись через місяць. Ввечері п’ятниці, сидячи під тьмяним світлом лампи над конспектами, Мелася отримала несподіване повідомлення від Алекса. Вона зовсім забула про нього. Або намагалась так зробити.

- “Як поживаєш, малеча?”

- “Все гаразд.” - відписала Мелася, не знаючи що ще можна було б сказати.

- “Я заберу тебе завтра о п’ятій.” - безапеляційно написав Алекс.

Меланка щиро сподівалась, що Алекс забуде про неї, як тільки повернеться до свого звичного життя. Якась маленька частина її серця хотіла б побачити його ще раз, та раціональність брала гору, підказуючи, що це добром не закінчиться. Для чого було мучити себе в даремних надіях, якщо Мелася й так знала, що вони не підходять один одному.

Дара переконувала Меласю не йти на побачення з Алексом. Меланка марно намагалась довести подругам, що Алексу неможливо відмовити. Найбільше дівчина боялась, що він власною персоною заявиться в їхню маленьку кімнатку й потягне її за собою. Розумним рішенням було б піти й відверто поговорити з чоловіком наодинці, пояснивши йому ситуацію.