10. Жар

Мелася сиділа на ґанку, поклавши голову на коліна, й дивилась на сніжинки, що падали їй до ніг. Здавалось, за останній час вона виплакала пожиттєвий запас своїх сліз. Дівчина обм’якло тримала слухавку біля вуха й час від часу відповідала просте “так” на Алексове питання “ти тут?”. Вона чула як грюкають двері машини по ту сторону телефону й заводиться двигун. Спершу Меланка хотіла кинути слухавку й просто втекти кудись інше. Втекла від друзів, втече й від нього. Проте раптом сили зовсім покинули її. Голова обважніла, а тіло зрадливо дрижало чи то від холоду, чи то від нервів. Все, на що була здатна Мелася, це просто сидіти й дивитись в нікуди.

Алекс не збрехав і зовсім скоро дорогу осяяло яскраве світло фар, що зупинились прямісінько на ґанку дерев’яного будинку й малесенькій скрученій фігурці. Лише одному чоловіку було відомо наскільки швидко він вилетів з дому й перетнув відстань до бази за такий короткий час. Зараз він швидким кроком прямував до Меласі, що не бачила його або не хотіла бачити. Лиш коли він підійшов впритул й присів навпроти дівчини, вона підвела своє заплакане й бліде обличчя. Алекс не промовив жодного слова, тільки мовчки натягнув свою шапку з помпоном на голову дівчини й накинув їй на плечі величезну чорну куртку. 

Меланка безвільно пленталась за Алексом, що міцно тримав її за руку. Дівчина очікувала, що він поведе її до машини, проте чоловік звернув до будиночку на базі. Мелася навіть інстинктивно подалась назад, та Алекс приобняв її за плечі й повів далі. Коли вони обоє ввійшли в будинок, Меланка без слів зрозуміла кивок Алекса й повела його в свою кімнатку.

- Збирай речі. - твердо сказав Алекс й підняв з землі похідний рюкзак дівчини.

Мелася не стала прирікатись, бо й сама хотіла б забратись з цієї будівлі якомога швидше. Все ще схлипуючи, дівчина поспіхом запихала одяг в рюкзак, а Алекс допомагав їй. Мелася зловила себе на думці, що це все схоже на дурний сон. Алекс в її маленькій кімнатці. Що йому тут робити? Коли все було попаковано, двері знову прочинились, а на порозі з'явився Артур.

- Ти повернулась! - з полегшенням вигукнув він. - Де ти була? Ми ніяк не могли додзвонитись. 

Погляд хлопця раптом наштовхнувся на Алекса, що стояв в куті кімнати. Спакований рюкзак в його руках і пуста кімната говорили про те, що Меланка покидає їх. Артур роззявив рота, щоб сказати щось, та з коридору почулись крики Влада. 

- Вернулась?! - кричав він. - Краще б їй було не вертатись. Ах, точно, їй же немає куди йти. А ще немає куди подзвонити. Ні дому, ні батьків. Обідрана сирота, я ж казав вам. То може ти подзвони своєму мажорчику, га? Дасиш йому ще раз і він прилаштує тебе кудись.

Меланка горіла від сорому нехай за колишнього, але хлопця. Було настільки неприємно слухати п’яні образи в свою сторону, що вона ладна була під землю провалитись. Та Алекс, на відміну від Меланки, не став слухати закінчення Владових причитань. Чоловік стрімко вийшов в коридор, а тоді без зайвих вагань направився до Влада. Одним легким рухом він стиснув горлянку здивованого хлопця й припідняв його догори. 

- Ти ще раз вимовиш її ім’я і я тобі зламаю шию, щеня. - жостким басом чітко вимовив Алекс, дихаючи Владу просто в лице. - Хоч одна сльозинка впаде з її очей через тебе і ти пожалієш. Знайди собі опонента рівного за силою і тільки тоді змагайся. А до неї не смій підходити ближче, ніж на п’ять кроків. Ти зрозумів мене? 

В коридорі застигла мертва мовчанка. Алекс виглядав надто кремезним поруч із студентом Владом. Його лице було повне злості й рішучості, проте вона була зовсім не такою, як у Влада. Коли хлопець бризкав слиною й з червоним лицем безперестанку верещав, то Алексова злість була сухою. Жилки на скулах та скронях і холодний погляд, що змушував кров леденіти в жилах. Йому вистачило б одного погляду в сторону хлопця, щоб той встиг перепудити, а жорсткі слова і зовсім змусили Влада збліднути на очах. Він більше не здавався загрозливим, а радше скидався на боягузливого школяра.

Алекс відпустив переляканого Влада, що не міг більше і слова промовити, й одразу розвернувся до Меланки. Його погляд був все ще холодним та жорстоким, від чого дівчина захотіла заховатись за спинами одноклубників. Алекс мовчки підійшов до Меланії й взяв в неї з рук рюкзак, в який дівчина вчепилась від страху. Він закинув на плече сумку з чоботами та взяв в руки її лижі. Іншою рукою він міцно стиснув тендітну ручку дівчини й під збентежені та лякливі погляди студентів впевнено повів її геть із цього клятого будинку. 

Першим ділом він посадив Меланку на переднє сидіння й дбайливо прищепнув її ремнем безпеки. Закинув її нехитрі пожитки в багажник, а натомість витягнув теплий плед. Сівши за кермо, він побачив поруч із собою до смерті перелякане кошеня. Дівчинка зіщулилась і виглядала геть маленькою в його величезній куртці. 

- Все гаразд, малюк. - м'яким голосом сказав Алекс, вкриваючи дівча пледом й відчуваючи як сильно вона тремтить. 

Дівчина і зовсім перестала реагувати на будь-які слова, будучи здатною хіба лиш кивати на запитання Алекса. Тож чоловік не бачив сенсу впиватись в неї хижим поглядом, наче вовк на овечку, а просто завів двигун й рушив вперед, щоб якомога швидше доставити її в тепле місце. Алекс вів машину рівномірно, хоча злість на того недоростка все ще кипіла в грудях. Мелася поруч втиснулась в сидіння й вогкими очима намагалась зловити щось знайоме в краєвиді за вікном. Незабаром почулось тихе та невпевнене прохання Меланки:

- Ти допоможеш знайти мені готель на ніч? 

- Я вже знайшов. - твердо відповів Алекс, не відводячи погляд з дороги.

- Куди ти везеш мене? - боязко задала наступне питання дівчина.

- До себе. 

- Підвези мене в якийсь готель. Просто готель. - ледь не шепотіла Мелася.

- Ми їдемо до мене. 

- Будь ласка… 

З очей Меланки покотилась сльоза, а за нею інша. Вона не хотіла їхати з Алексом до його котеджу. Вона була безмежно вдячною чоловіку за те, що той дав їй можливість забрати свої речі з будиночку на базі. Проте зараз вона сиділа тихо, наче мишка, і ковтала сльози. Вона боялась його. Він був роззлючений, а ще зовсім незнайомий їй. Алекс же терпів це стільки, скільки міг, та врешті чоловік звернув на край пустої дороги й зупинив машину.